Двуречье (Я ничего не скрыл) - Александр Васильев

Твоим строкам гореть сквозь темные века.

И песням долететь по белу свету.

Становится легка душа проводника и солнце к лету.

Из всех сердец — одно, из месяцев — февраль.

В игольное ушко укрылась нитка

Нас тянет в города, где на болотах сумрачно и зыбко.

Стоит маяк, тревожно глядя вдаль.

Я весь перед тобой, я ничего не скрыл.

Я сделал так, что небу стало жарко.

Все письма разорвал, все имена забыл —

И мне не жалко.

Я весь перед тобой, я ничего не скрыл.

На маковых полях дурман и благодать.

А в городах так просто потеряться.

Повиснуть на ремнях в разбитых «Жигулях» и целоваться.

Повиснуть на ремнях и целовать.

Я весь перед тобой, я ничего не скрыл.

Я сделал так, что небу стало жарко.

Все письма разорвал, все имена забыл —

И мне не жалко.

Я весь перед тобой, я ничего не скрыл.

Твоїм рядкам горіти крізь темні віки.

І пісням долетіти білим світом.

Стає легка душа провідника та сонце до літа.

Зі всіх сердець — одне, із місяців — лютий.

У вушко голки вкрилася нитка

Нас тягне до міст, де на болотах похмуро і хитко.

Стоїть маяк, тривожно дивлячись у далечінь.

Я весь перед тобою, нічого не приховав.

Я зробив так, що небу стало жарко.

Всі листи розірвав, усі імена забув

І мені не шкода.

Я весь перед тобою, нічого не приховав.

На макових полях дурман та благодать.

А у містах так просто загубитися.

Повиснути на ременях у розбитих Жигулях і цілуватися.

Повиснути на ременях та цілувати.

Я весь перед тобою, нічого не приховав.

Я зробив так, що небу стало жарко.

Всі листи розірвав, усі імена забув

І мені не шкода.

Я весь перед тобою, нічого не приховав.