Sfintit cu roua suferintii - Agathodaimon

Cînd lumea se preschimbă-ntr-o umedă-nchisoare

În care-n van speranța, biet liliac se zbate

Lovindu-se de ziduri, cu-aripi șovăutoare

Și dînd mereu cu capu'-n tavanele surpate

Deodată, mînioase, prind clopote să sară

Și catre cer urlă-ngrozitoare

Lungi și nesfîrșite convoaie mortuare

Încet și fără muzici prin suflet trec mereu…

M-ați sfințit cu roua suferinții

Și mi-ați pus venin în sînge

Iar speranța-nvinsă plînge

Ca sufletul meu

Și mută-i gura-dulce a altor vremi

Cînd timpul crește-n urma mea

Iar eu mă-ntunec!

E-o oră grea și mare

Aripile-mi negre în ceruri se-ntind

Astfel lumea amuțește la-ntunecări solare

Astfel marea amuțește vulcane cînd s-aprind…

Cînd prin a vieții visuri oștiri de nori apar

A morții umbră slabă cu coasă și topor

Tăceți cum tac în spaimă, creștinii din popor

Cînd evul asfințește și dumnezeii mor!

Se mistuie-n moarte și durere

Văpaia care-n mine a strălucit

Ciudată întristare ce crește ca și marea

Pe-un țărm stîncos, pustiu…

Peste flăcări, peste fumuri, pe cadavre descărnate

Pe cîmpii deșerte, pe altare profanate

Vino, s-așezi pe ele tronul tău de oseminte

Înalță-te în culmea fumegîndelor morminte!

Căci eu nu mă las înrobit de tine, creștinule!

Коли світ перетворюється на сиру в’язницю

На яку марну надію бореться бідний кажан

Б'ється по стінах махаючими крилами

І завжди киває на обвалені стелі

Раптом, сердито, дзвонять у дзвони

І до неба жахливо кричить

Довгі й нескінченні моргові колони

Повільно і без музики я завжди проходжу через душу...

Ти освятив мене росою страждання

І ти вклав отруту в мою кров

І переможена надія плаче

Як моя душа

І ворушити солодким ротом інших часів

Коли час росте позаду

А мені темніє!

Це важка і велика година

Мої чорні крила простягаються в небі

Таким чином світ затихає в темряві

Таким чином, море замовчує вулкани, коли вони запалюються…

Коли крізь сни сни з'являються армії хмар

Слаба тінь смерті з косою й сокирою

Мовчи, як християни мовчать від страху

Коли настане вік і боги помруть!

Воно горить до смерті й болю

Полум’я, що сяяло в мені

Дивний смуток, що росте, як море

На кам’янистому, безлюдному березі…

Над полум’ям, над димом, над виснаженими трупами

На безлюдних рівнинах, на осквернених вівтарях

Прийди, сідай на свій трон із кісток

Підніміться на вершину димлячих могил!

Бо я не дозволяю бути поневоленим тобою, Християнине!