Осколки - АДО

Все уже знают, что происходит,

И всем на то наплевать.

Мир покачнулся, и рассыпались звезды,

И нам их уже не собрать.

Рассыпались на золотые осколки,

Горячими падали в снег,

Дети кричали и били в ладоши,

А земля излучала свет.

Казалось, что это музыка,

Казалось, что так будет всегда —

Но осколки гасли быстрей, чем спички,

Покрывались корочкой льда…

И очень хотелось выйти за дверь

Или хотя бы взглянуть в окно,

Но двери все превратились в щели,

А за окнами стало темно.

Еще можно было думать, что это случайность,

Недостойный шуточки час,

Но один мужичок наконец догадался,

И сказал, что так думать нельзя.

Ну что ж вы, мыши, попрятались,

Будто это все не про вас?

Под себя гребли, как лопатами,

Так чего же удивляться сейчас?

И тот же мужичок, взяв палку с веревкой,

Куда-то собрался идти.

Мол, с вами, как в яме, а так есть надежда,

Пока человек в пути.

Пока впереди хоть краешек неба,

Пока меня держит земля…

Сказал — и ушел, оперевшись на палку,

Колокольчиком тихо звеня.

Всі вже знають, що відбувається,

І всім на то наплювати.

Світ похитнувся, і розсипалися зірки,

І нам їх вже не збирати.

Розсипалися на золоті уламки,

Гарячими падали у сніг,

Діти кричали і били в долоні,

А земля випромінювала світло.

Здавалося, що це музика,

Здавалося, що так завжди буде—

Але осколки гасли швидше, ніж сірники,

Покривалися скоринкою льоду.

І дуже хотілося вийти за двері

Або хоч би поглянути у вікно,

Але двері все перетворилися на щілини,

А за вікнами стало темно.

Ще можна було думати, що це випадковість,

Негідний жарти година,

Але один чоловік нарешті здогадався,

І сказав, що так думати не можна.

Ну, що ви, миші, поховалися,

Неначе це все не про вас?

Під себе греблі, як лопатами,

Тож чого дивуватися зараз?

І той же мужичок, взявши палицю з мотузкою,

Кудись збирався йти.

Мовляв, з вами, як у ямі, а так є надія,

Поки що людина в дорозі.

Поки попереду хоч краєчок неба,

Поки що мене тримає земля…

Сказав — і пішов, спершись на палку,

Дзвіночком тихо брязкаючи.