Девочка - АДО

Рассыпала бусы из белых горошин,

Поплакав о том, вытерла слезы,

Девочка, влюбленная в детство

За бусы и дождь.

У девочки все случается вдруг,

Она дышит тем, что есть вокруг,

И если троллейбус встал,

Она уйдет пешком.

Идет очень тихо, но ее не догнать,

Если спугнули — легко потерять;

Звездопадом из глаз

Ее не возьмешь.

Ни шахматным ходом, ни картою в масть,

Ни выстрелом в сердце тебе не попасть,

И многое поздно,

В чем когда-то везло.

Она ведет в счете, не начиная,

Все оттого, что не играет,

И ваши законы

Ей ни к чему.

Согрета виденьем голубиного счастья,

Через рваную крышу к звездам и дальше —

Она улетит,

И не вспомнит о нас.

А бусы соберут на рваную нитку,

Завязав узелок с виноватой улыбкой,

Чтоб памяти было —

На сто лет вперед.

Розсипала намисто з білих горошин,

Поплакавши про те, витерла сльози,

Дівчинка, закохана в дитинство

За буси та дощ.

У дівчинки все трапляється раптом,

Вона дихає тим, що є довкола,

І якщо тролейбус встав,

Вона піде пішки.

Іде дуже тихо, але не догнати,

Якщо злякали — легко втратити;

Зіркоспадом з очей

Її не візьмеш.

Ні шаховим ходом, ні картою в мість,

Ні пострілом у серце тобі не потрапити,

І багато пізно,

У чомусь колись щастило.

Вона веде в рахунку, не починаючи,

Все тому, що не грає,

І ваші закони

Їй не до чого.

Зігріта баченням голубиного щастя,

Через рваний дах до зірок і далі —

Вона полетить,

І не згадає про нас.

Абуси зберуть на рвану нитку,

Зав'язавши вузлик з винною усмішкою,

Щоб пам'яті було —

На сто років уперед.