Клён ты мой опавший - Надежда Кадышева, Золотое кольцо

Клен ты мой опавший, клен заледенелый,

Что стоишь, нагнувшись, под метелью белой?

Или что увидел?

Или что услышал?

Словно за деревню погулять ты вышел

И, как пьяный сторож, выйдя на дорогу,

Утонул в сугробе, приморозил ногу.

Ах, и сам я нынче чтой-то стал нестойкий,

Не дойду до дома с дружеской попойки.

Там вон встретил вербу, там сосну приметил,

Распевал им песни под метель о лете.

Сам себе казался я таким же кленом,

Только не опавшим, а вовсю зеленым.

И, утратив скромность, одуревши в доску,

Как жену чужую, обнимал березку.

28 ноября 1925.

Клен ти мій опалий, клен заледенілий,

Що стоїш, нахилившись, під хуртовиною білою?

Чи що побачив?

Чи що почув?

Немов за село погуляти ти вийшов

І, як п'яний сторож, вийшовши на дорогу,

Потонув у кучугурі, приморозив ногу.

Ах, і сам я нині щось став нестійким,

Не дойду до будинку з дружньої пиятики.

Там він зустрів вербу, там сосну помітив,

Розспівував їм пісні під хуртовину про літо.

Сам собі здавався я таким же кленом,

Тільки не опалим, а навсід зеленим.

І, втративши скромність, одурівши в дошку,

Як дружину чужу, обіймав берізку.

28 листопад 1925.