Русское поле - Валерий Ободзинский

Поле, русское поле…

Светит луна или падает снег, —

Счастьем и болью вместе с тобою.

Нет, не забыть тебя сердцем вовек.

Русское поле, русское поле…

Сколько дорог прошагать мне пришлось!

Ты моя юность, ты моя воля —

То, что сбылось, то, что в жизни сбылось.

Не сравнятся с тобой ни леса, ни моря.

Ты со мной, мое поле,

Студит ветер висок.

Здесь Отчизна моя, и скажу, не тая:

— Здравствуй, русское поле,

Я твой тонкий колосок.

Поле, русское поле…

Пусть я давно человек городской —

Запах полыни, вешние ливни

Вдруг обожгут меня прежней тоской.

Русское поле, русское поле…

Я, как и ты, ожиданьем живу —

Верю молчанью, как обещанью,

Пасмурным днем вижу я синеву.

Не сравнятся с тобой ни леса, ни моря.

Ты со мной, мое поле,

Студит ветер висок.

Здесь Отчизна моя, и скажу, не тая:

— Здравствуй, русское поле,

Я твой тонкий колосок.

Поле, російське поле.

Світить місяць або падає сніг, —

Щастям і болю разом з тобою.

Ні, не забути тебе серцем навіки.

Російське поле, російське поле.

Скільки доріг пройти мені довелося!

Ти моя юність, ти моя воля

Те, що справдилося, те, що в житті збулося.

Не зрівняться з тобою ні лісу, ні моря.

Ти зі мною, моє поле,

Студить вітер скроню.

Тут Батьківщина моя, і скажу, не та:

— Привіт, російське поле,

Я твій тонкий колосок.

Поле, російське поле.

Нехай я давно людина міська —

Запах полину, весняні зливи

Раптом обпалять мене колишнім тугою.

Російське поле, російське поле.

Я, як і ти, чеканням живу —

Вірю мовчанкою, як обіцянкою,

Похмурим днем ​​бачу я синьову.

Не зрівняться з тобою ні лісу, ні моря.

Ти зі мною, моє поле,

Студить вітер скроню.

Тут Батьківщина моя, і скажу, не та:

— Привіт, російське поле,

Я твій тонкий колосок.