Муза - Триада

Муза моя, в узких кругах те, кто связан узами

Или в том мире, который прячется за лужами

В детстве среди часовых пружин

Среди достижений личных и чужих вершин

В цифровых лабиринтах и во снах

То вознесена, то послана и

Стала бредом, давит виски

Будто конструкторы проблем мирских

Вылетает из-за телика с голосом, что читает новости

Где-то в Ростове в салоне сотовой связи

Где-то, где под дождем явно в душе моей праздник

Где корабли не видят маяков, но капитан верит

Что рядом земля и путь проделан не зря

И пусть не вижу я знак, что подаст мне она

Когда остынет асфальт и город осыпет зима

Я открою глаза, но уже по-настоящему

Значит, она здесь, и я весь теперь перед ней

Оставь меня, муза, я уже буду не тот

Ты будто ток, который прямо в этих строках иссяк

Волна, что отползает от берега в океан

Когда ставишь точку и видишь не текста изъян

Не ищи, но найдешь.

Сам себе скажешь может:

«Кому ты врешь, к чему эта ложь?»

И отложишь

Как лист исписанный, еще до записи порвешься

Может быть завтра, а может никогда не вернешься

Покажись мне, верни к жизни

Пока чисты чувства, мысли

Ну же, муза, мне это так нужно

Зал грусти, шквал буйства

Покажись мне, верни к жизни

Пока чисты чувства и мысли

Ну же, муза, мне это так нужно

Чего ждешь ты?

Стреляй в грудь мне

Покажись мне, верни к жизни

Покажись мне, верни к жизни

В ночном холодном прокуренном зале

Я будто в угол загнан, как в суд мерзавец

Усталый путник в пустом неуютном вокзале

Вожу глазами, душно мне, задыхаюсь

Мой ум пудом дурных дум терзаем

Дух замерзает, он тускл внутри, но неузнаваем

Уснула память, и сжались нервы,

А скверный, растерзанный Минервой, в кресле осел я

Я тех ждал, кто плевал гнетущим равнодушие

Кто плевел находил в зерне стихам и слушатели

Лучше бы наверно самому бездушным быть

Ведь нет чего-то пощечинам, брошенным за просто так

Оставь меня, слышишь, мразь.

Чего тебя?

Им не оттаять от моей страсти, хоть убей

И вот тьме не освещает полстиха их жалостный день

Что теперь, быть прикованным, как Прометей?

Сбитый с ног словно, слов не находя

В горле ком, озноб от головы до пят

Уже не озлобленный, уже не узнаю себя я

Входишь ты в комнату, теплым светом озаряя

Покажись мне, верни к жизни

Пока чисты чувства, мысли

Ну же, муза, мне это так нужно

Зал грусти, шквал буйства

Покажись мне, верни к жизни

Пока чисты чувства и мысли

Ну же, муза, мне это так нужно

Чего ждешь ты?

Стреляй в грудь мне

Покажись мне, верни к жизни

Покажись мне, верни к жизни

Муза моя, у вузьких колах ті, хто пов'язаний узами

Або в тому світі, який ховається за калюжами

У дитинстві серед годинникових пружин

Серед досягнень особистих і чужих вершин

У цифрових лабіринтах та у снях

То піднесена, то послана і

Стала маренням, тисне віскі

Наче конструктори проблем мирських

Вилітає через телика з голосом, що читає новини

Десь у Ростові в салоні стільникового зв'язку

Десь, де під дощем явно в душі моє свято

Де кораблі не бачать маяків, але капітан вірить

Що поруч земля і шлях пророблений недаремно

І нехай не бачу я знак, що подасть мені вона

Коли охолоне асфальт і місто осипе зима

Я розплющу очі, але вже по-справжньому

Значить, вона тут, і я весь тепер перед нею

Облиш мене, музо, я вже буду не той.

Ти, як струм, який прямо в цих рядках вичерпався

Хвиля, що відповзає від берега в океан

Коли ставиш крапку і бачиш не тексту вада

Не шукай, але знайдеш.

Сам собі скажеш:

«Кому ти брешеш, до чого ця брехня?»

І відкладеш

Як лист списаний, ще до запису порвешся

Може бути завтра, а може ніколи не повернешся

Здайся мені, поверни до життя

Поки що чисті почуття, думки

Ну, музе, мені це так потрібно

Зал смутку, шквал буйства

Здайся мені, поверни до життя

Поки що чисті почуття і думки

Ну, музе, мені це так потрібно

Чого чекаєш ти?

Стрілай в груди мені

Здайся мені, поверни до життя

Здайся мені, поверни до життя

У нічному холодному прокуреному залі

Я ніби в кут загнаний, як у суд мерзотник

Втомлений мандрівник у порожньому незатишному вокзалі

Вожу очима, душно мені, задихаюся

Мій розум пудом поганих дум терзаємо

Дух замерзає, він тьмяніє всередині, але невпізнанний

Заснула пам'ять, і стиснулися нерви,

А поганий, роздертий Мінервою, в кріслі осів я

Я тих чекав, хто плював гнітючим байдужість

Хто кукіль знаходив у зерні віршам і слухачі

Краще би напевно самому бездушним бути

Адже немає чогось ляпасів, кинутих за просто так

Облиш мене, чуєш, погань.

Чого тебе?

Їм не відтаяти від моєї пристрасті, хоч убий

І ось темряві не висвітлює піввірша їхнього жалісний день

Що тепер бути прикутим, як Прометей?

Збитий з ніг немов, слів не знаходячи

У горлі кому, озноб від голови до п'ят

Вже не злоблений, вже не впізнаю себе я

Входиш ти в кімнату, теплим світлом осяючи

Здайся мені, поверни до життя

Поки що чисті почуття, думки

Ну, музе, мені це так потрібно

Зал смутку, шквал буйства

Здайся мені, поверни до життя

Поки що чисті почуття і думки

Ну, музе, мені це так потрібно

Чого чекаєш ти?

Стрілай в груди мені

Здайся мені, поверни до життя

Здайся мені, поверни до життя