Divina commedia: Paradiso, canto XI - Angelo Branduardi

Intra Tupino e l’acqua che discende

Del colle eletto del beato Ubaldo

Fertile costa d’alto monte pende

Onde Perugia sente freddo e caldo

Da Porta Sole e di retro le piange

Per grave giogo Nocera con Gualdo

Di questa costa, là dov’ella frange

Più sua rattezza, nacque al mondo un Sole

Come fa questo talvolta di Gange

Ma perché io non proceda troppo chiuso

Francesco e Povertà per questi amanti

Prendi oramai nel mio parlar diffuso

La lor concordia ed i lor lieti sembianti

Amore e maraviglia e dolce sguardo

Faceano esser cagion di pensier santi:

Tanto che’l venerabile Bernardo

Si scalzò prima, e dietro a tanta pace

Corse e, correndo, gli parve di esser tardo

Né li gravò viltà di cor le ciglia

Per esser figlio di Pietro Bernardone

Né per parer dispetto a maraviglia;

Ma regalmente sua dura intenzione

Ad Innocenzio aperse, e da lui ebbe

Primo sigillo a sua religione

Poi che la gente poverella crebbe

Dietro a costui, la cui mirabil vita

Meglio in gloria del ciel si canterebbe

E poi che, per la sete del martiro

Ne la presenza del Soldan superba

Predicò Cristo e gli altri che 'l seguiro

Nel crudo sasso intra Tevere ed Arno

Da Cristo prese l’ultimo sigillo

Quando a Colui ch’a tanto ben sortillo

Piacque di trarlo suso a la mercede

Ch’el meritò nel suo farsi pusillo

A' frati suoi, sì com’a giuste rede

Raccomandò la donna sua più cara

E comandò che l’amassero a fede;

E del suo grembo l’anima preclara

Mover si volle, tornando al suo regno

Ed al suo corpo non volle altra bara

Інтра Тупіно і вода, що спускається

З вибраного пагорба Блаженного Убальдо

Родюче узбережжя високих гірських схилів

В Онде Перуджі холодно й жарко

З Порта Соле і зі спини він плаче за ними

За серйозне ярмо Носера з Гуальдо

З цього узбережжя, там, де воно околиці

Більше його справедливості, на світ народилося Сонце

Як це іноді з Гангу

Але щоб я продовжував занадто закритий

Франциск і бідність для цих закоханих

Візьміть зараз у моїй поширеній промові

Їхня гармонія та їхні щасливі подоби

Любов і диво і милий погляд

Нехай вони будуть причиною святих помислів:

Настільки, що поважний Бернард

Перший роздягся, а позаду стільки спокою

Він побіг і, як біг, йому здалося, що він запізнився

Не обтяжувала їх і боягузтво своїми віями

Бути сином П'єтро Бернардоне

Ні назло здивувати;

Але по-королівськи його важкі наміри

Інокентію він відкрив, і від нього отримав

Перша печатка його релігії

Тоді виросли бідні люди

За ним, чиє чудове життя

Краще співати на славу небесну

А потім те, за спрагу мученика

Присутність Солдана не є чудовою

Він проповідував Христа та інших, які йшли за ним

У сирому камені між Тибром і Арно

Від Христа він узяв останню печать

Коли до Того, Хто так добре це зробив

Йому було приємно витягнути його з дороги до la mercede

Ч'ель заслужив, коли він став pusillo

Своїм монахам, а також просто відрядити

Він порекомендував свою найдорожчу жінку

І він наказав любити Його з вірою;

І виключена душа її лона

Мовер хотів повернутися до свого королівства

І він не хотів іншої труни для свого тіла