Песня без названия - Александр Градский, Группа Скоморохи

Мне несладок, неприятен дым сгоревшего Отечества,

Но его золой и пеплом не посыплю я главу.

Суть не в качестве лекарства, все равно недуг не лечится,

Ни за плату, ни по блату, ни во сне, ни на яву.

Кое-как по свету мыкались, привыкали, да не свыкнулись,

Лыко в строку, срока лихо и с киркою и с кнутом.

Век рычал звериным рыком, обличал, вещал и тыкал,

И стучал по рельсным стыкам и стелился под скотом.

Мы Россию просвистели и проспали на постели,

В статистических простатах оказалася моча.

Воспитать себя успели полу-сукой, полу-стервой,

Нас из стука сделал Сталин, а Ильич из кумача.

Слышишь, Ваня, шелест скатов.

То с рассвета до заката,

Депутат бьет депутата покаянным кулаком.

И по данным Госкомстата, ты, Иван, не просто стадо,

Ты ступень и степень спада.

Но не ведаешь о том.

Сопричастны этой участи, не участвуем, не учимся,

Не работая — завидуем, а завидуя — гнием.

И живем мы как получится, ну чуть хуже, чем валютчица,

Ну чуть хуже, чем политбюро, но все-таки живем.

Не важны нам беды русские, а Лансбергис и Прунскине,

Мы их, сдохнем, не отпустим.

На миру красна нам смерть.

И вписался Руст искустно в ложе площади Прокрустово,

Да, что нам русты и прокрусты и прохвосты всех мастей.

Мы не сладили с эпохою, потому, что все нам… (все равно)

Разгильдяи, плуты, рохли.

Невдомек кому мы в прок.

Будь ты рокер или инок, ты в советской луже вымок,

И прибудешь таковым ты, даже выйдя за порог.

Знаю я, что эта песня не к погоде и не к месту,

Мне из лестного-бы теста Вам пирожные печь.

Ох ребята, это мука, что-бы с голосом и слухом

Раздражать народу ухо, пробуждая дух и речь.

Мені несолодкий, неприємний дим Вітчизни, що згоріла,

Але його попелом і попелом не посиплю я голову.

Суть не як ліки, все одно недуга не лікується,

Ні за плату, ні по блату, ні во сні, ні на яву.

Абияк по світлу плескалися, звикали, та не звикнулися,

Лико в рядок, терміну лихо і з киркою і з батогом.

Вік гарчав звіриним риком, викривав, мовив і тикав,

І стукав по рейкових стиках і стелився під худобою.

Ми Росію просвистели і проспали на постелі,

У статистичних простатах виявилася сеча.

Виховати себе встигли напівсукою, напівстервою,

Нас із стуку зробив Сталін, а Ілліч із кумача.

Чуєш, Ваня, шелест скатів.

То с світанку до заходу,

Депутат б'є депутата каятим кулаком.

І за даними Держкомстату, ти, Іване, не просто стадо,

Ти ступінь і ступень спаду.

Але не знаєш про тому.

Причетні до цієї долі, не беремо участь, не вчимося,

Не працюючи — заздримо, а заздрюючи— гнієм.

І живемо ми як вийде, ну трохи гірше, ніж валютчиця,

Ну трохи гірше, ніж політбюро, але все-таки живемо.

Неважливі нам біди російські, а Лансбергіс і Прунскіне,

Ми їх, здохнемо, не відпустимо.

На світі червона нам смерть.

І вписався Руст майстерно в ложі площі Прокрустово,

Так, що нам русти і прокрусти і прохвости всіх мастей.

Ми не налагодили з епохою, тому, що все нам... (все одно)

Розгильдяї, шахраї, рохлі.

Невтямки кому ми в прок.

Будь ти рокер або інок, ти в радянської калюжі вимок,

І прибудеш таким ти, навіть вийшовши за поріг.

Знаю я, що ця пісня не до погоди і не до місця,

Мені з|із| тістого-би тіста Вам тістечка пекти.

Ох хлопці, це борошно, щоб з голосом і слухом

Дратувати народу вухо, пробуджуючи дух і промову.