Письмо из Магадана в Москву - Вадим Козин

Давно-давно я с вами не был вместе,

И вы, конечно, вспомнив про меня,

Рукой махнёте — никаких известий,

Он где-то очень далеко, друзья.

Не верьте злому этому навету,

Прервите тот надуманный рассказ.

Такого края не было и нету,

А если был, то задолго до нас.

И кто бывал когда-то в этом крае,

Тот не узнал бы нынче этих мест —

Огнями строек небо озаряя,

Растут посёлки новые окрест.

И от Москвы до нас гораздо ближе,

Чем было раньше.

Мы тут, как и вы,

Живём и любим, трудимся и дышим

Одним и тем же воздухом Москвы.

У нас зима в свои права вступила,

Такая, что и рассказать нельзя.

Вот так мы и живём, а то, что было,

Давно ушло в историю, друзья.

Давно-давно я з вами не був разом,

І ви, звичайно, згадавши про мене,

Рукою махнете - ніяких звісток,

Він десь дуже далеко, друзі.

Не вірте злому цьому наклепу,

Перервіть ту надуману розповідь.

Такого краю не було і немає,

А якщо був, то задовго до нас.

І хто бував колись у цьому краї,

Той не пізнав би нині цих місць —

Вогнями будівництв небо осяючи,

Зростають селища нові навколишні.

І від Москви до нас набагато ближче,

Чим було раніше.

Ми тут, як і ви,

Живемо і любимо, працюємо і дихаємо

Одним і тим самим повітрям Москви.

У нас зима у свої права вступила,

Така, що й розказати не можна.

Ось так ми і живемо, а то, що було,

Давно пішло в історію, друзі.