Любимой - Владимир Пресняков

Глаза твои искусней губ,

Меня целуют взором нежным,

И ласки слов, и шепот рук,

И ласки слов, и шепот рук,

С души снимают все одежды…

Ты засыпаешь на руке,

Уютно, тихо, беспечально,

И я заранее уже,

И я заранее уже,

Томлюсь с тобою расставаньем…

Ах, в этих рощах мирозданья,

Тебя я трепетно искал,

Твой запах, чистый след дыханья,

Я полной сущностью вдыхал.

Мое прелестное созданье,

Мой воплощенный идеал.

Дорожку к сердцу проложил,

Прекрасный эльф с букетом лилий,

Как ты-никто так не любил,

Как ты-никто так не любил,

Как я -никто не жил счастливей.

По невозможности скользя,

По смерти и бессмертья грани,

Прошу, не обессмерть меня,

Прошу, не обессмерть меня,

Убив отравой расставаний.

Ах, в этих рощах мирозданья,

Тебя я трепетно искал,

Твой запах, чистый след дыханья,

Я полной сущностью вдыхал.

Мое прелестное созданье,

Мой воплощенный идеал.

Очі твої майстерні губ,

Мене цілують поглядом ніжним,

І ласки слів, і шепіт рук,

І ласки слів, і шепіт рук,

З душі знімають весь одяг…

Ти засинаєш на руці,

Затишно, тихо, безжурно,

І я заздалегідь вже,

І я заздалегідь вже,

Томлюся з тобою розлученням...

Ах, в цих гаях світобудови,

Тебе я трепетно ​​шукав,

Твій запах, чистий слід дихання,

Я повною сутністю вдихав.

Моє чарівне створення,

Мій втілений ідеал.

Доріжку до серця проклав,

Прекрасний ельф з букетом лілій,

Як ти ніхто так не любив,

Як ти ніхто так не любив,

Як я ніхто не жив щасливішим.

За неможливістю ковзаючи,

По смерті та безсмертя грані,

Прошу, не безсмерть мене,

Прошу, не безсмерть мене,

Вбивши отрутою розлучень.

Ах, в цих гаях світобудови,

Тебе я трепетно ​​шукав,

Твій запах, чистий слід дихання,

Я повною сутністю вдихав.

Моє чарівне створення,

Мій втілений ідеал.