Доля-долюшка - Надежда Кадышева, Золотое кольцо

Отсверкали росоньки, заплела я косоньки,

Затянула натуго узелком.

А на сердце горюшко, пойду-выйду в полюшко,

Успокою душеньку ветерком.

А на сердце горюшко, ах ты, доля-долюшка,

Жить теперь в неволюшке много лет.

Знает только полюшко, велико ли горюшко,

Что не милым кажется белый свет.

Проигрыш.

Жизнь катилась яблочком, жизнь катилась мячиком,

Никаких бугорчиков, ни преград.

И грозила пальчиком, как капризным мальчикам,

Потакала прихотям просто так.

Ах, ты доля-долюшка, поджидало горюшко,

Покатилась жизнь моя с горки вниз.

Та горушка с ямами, та гора с каменьями,

Та гора с ухабами, эх, держись!

Проигрыш.

Говорила матушка: что же вы, ребятушки,

Что же вы, ребятушки, нынче врозь?

Не грусти, рябинушка, не печалься, ивушка,

Память ты уснувшую не тревожь.

Вот живу пригожая, жизнь моя похожая,

Жизнь моя похожая на дурман.

Обвязала хомутом, затянуло омутом,

Закружило вьюгою — сплошь обман.

Обвязала хомутом, затянуло омутом,

Закружило вьюгою — сплошь обман.

Заблищали росоньки, заплела я косоньки,

Затягла натуго вузликом.

А на серце горюшко, піду-вийду в полюшко,

Заспокою душечку вітерцем.

А на серце горюшко, ах ти, частка-долюшка,

Жити тепер у неволю багато років.

Знає тільки полюшко, велике горюшко,

Що не милим здається біле світло.

Програш.

Життя котилося яблучком, життя котилося м'ячиком,

Ніяких горбочків, ні перешкод.

І загрожувала пальчиком, як примхливим хлопчикам,

Потурала примхам просто так.

Ах, ти доля-долюшка, чекало горюшко,

Покотилося життя моє з гірки вниз.

Та горушка з ямами, та гора з камінням,

Та гора з вибоїнами, ех, тримайся!

Програш.

Говорила матінка: що ви, хлопці,

Що ви, дітлахи, нині нарізно?

Не печалі, горобини, не печалься, івушка,

Пам'ять ти заснула не тривож.

Ось живу красива, життя моє схоже,

Життя моє схоже на дурман.

Обв'язала хомутом, затягло вир,

Закрутило завірюхою — суцільно обман.

Обв'язала хомутом, затягло вир,

Закрутило завірюхою — суцільно обман.