Двое - Zvonkiy

Простой маршрут - это как дежавю.

Меня там ждут те, кого я люблю.

Чашка чая, чая бодрит.

Ворвётся Солнца луч, как бандит -

В тени бетонных стен под музыку сирен;

Любить и быть любимым!

- Остального нет.

Всё тлен.

"Проснись", - шепчу тебе я нежно.

Ты - моя муза, любовь и надежда!

Прохожий вдруг нам улыбнется небрежно, -

Чаще я замечал это прежде.

Время, как вода сквозь пальцы стыло.

Мимо этих бесконечных слов без дела.

Всё сильней, в суете дней -

Я всегда хочу быть только с ней.

Только с ней!

Кто мы, двое, в городе людских историй?

Между родным и новым, на Третьем или Садовом стоя.

Что нам стоит, сделать что нибудь простое -

Чтобы чего-то стоить;

на Третьем или Садовом стоя.

И неба синь сменит звёздная пыль,

Но мы не спим, - топчем пыльную пыль.

И я знаю, знаю, зачем,

Хотя бы на миг остаться в не планов и схем,

В тени своих квартир, закрыть на ключ свой мир -

И оставаться в нём, и не выходить в эфир.

Как великаны вдоль дорог дома.

Мы с тобой от тишины опять сойдём с ума.

Столько надо рассказать, столько обсудить -

Ровно столько же забыть или отпустить.

Маленькие дети, мы, большого города -

Это наши голоса бегут по проводам;

И в погоне за мечтой - я навеки с тобой.

О-о-о!

Всем тем, кто устал;

и тем, кто привык.

Всем тем, кто кричал, но растаял крик.

Мой город не ждет, и нас уже нет -

Останется след.

Кто мы, двое, в городе людских историй?

Между родным и новым, на Третьем или Садовом стоя.

Что нам стоит, сделать что нибудь простое -

Чтобы чего-то стоить;

на Третьем или Садовом стоя.

Кто мы, двое?

Простий маршрут – це як дежавю.

На мене там чекають ті, кого я люблю.

Чашка чаю, чаю бадьорить.

Увірветься Сонця промінь, як бандит -

У тіні бетонних стін під музику сирен;

Любити і бути коханим!

- Остального немає.

Всі тлін.

"Прокинься", - шепочу тобі я ніжно.

Ти - моя муза, кохання та надія!

Перехожий раптом нам усміхнеться недбало, -

Частіше я помічав це раніше.

Час, як вода крізь пальці стиг.

Повз ці нескінченні слова без діла.

Все сильніше, у метушні днів -

Я завжди хочу бути лише з нею.

Тільки з нею!

Хто ми, двоє, у місті людських історій?

Між рідним та новим, на Третьому чи Садовому стоячи.

Що нам варто, зробити щось просте -

Щоб чогось коштувати;

на Третьому чи Садовому стоячи.

І небо синь змінить зоряний пил,

Але ми не спимо, - топчем пил.

І я знаю, знаю, навіщо,

Хоча б на мить залишитися в планах і схемах,

У тіні своїх квартир, закрити на ключ свій світ

І залишатись у ньому, і не виходити в ефір.

Як велетні вздовж доріг будинку.

Ми з тобою від тиші знову збожеволіємо.

Стільки треба розповісти, стільки обговорити

Рівно стільки ж забути чи відпустити.

Маленькі діти, ми, великого міста

Це наші голоси біжать по дротах;

І в гонитві за мрією – я навіки з тобою.

О-о-о!

Всім тим, хто втомився;

і тим, хто звик.

Всім тим, хто кричав, але розтанув крик.

Моє місто не чекає, і нас уже немає -

Залишиться слід.

Хто ми, двоє, у місті людських історій?

Між рідним та новим, на Третьому чи Садовому стоячи.

Що нам варто, зробити щось просте -

Щоб чогось коштувати;

на Третьому чи Садовому стоячи.

Хто ми двоє?