Красота - Zero People

Не забывай, не забывай,

Открытое сердце должно быть из стали.

Не предавай, не предавай

Тот светлый путь, что только можешь представить.

Боль прорастает такими кустами,

Тянутся к горлу ветви хрустальные,

Медленно режут шею листы

И отделяют навек от мечты.

Не воскрешай, не воскрешай

Тех, кто закрыл дверь за собой.

До ненависти не опускайся,

Пусть их предаст кто-то другой.

Крылья сдавило терновым венцом.

С бешеной силой.

Разорванным ртом

Втягивать воздух, биться об лёд.

Пусть даже поздно, пусть не спасёт.

И не время бояться, когда вокруг падают замки,

И советы отцов идут к чёрту один за одним.

Всё, что может моя красота - лишь затягивать лямки

На своём парашюте, и прощально махнув,

С улыбкой прыгнуть вниз.

Было так, есть, и так этому быть,

Только под смертью хочется жить.

Не забувай, не забувай,

Відкрите серце має бути зі сталі.

Не зраджуй, не зраджуй

Той світлий шлях, що тільки можеш уявити.

Біль проростає такими кущами,

Тягнуться до горла гілки кришталеві,

Повільно ріжуть шию листи

І відокремлюють навіки від мрії.

Не воскресай, не воскресай

Тих, хто зачинив двері за собою.

До ненависті не спускайся,

Нехай їх зрадить хтось інший.

Крила здавило терновим вінцем.

З шаленою силою.

Розірваним ротом

Втягувати повітря, битися об лід.

Нехай навіть пізно, нехай не врятує.

І не час боятися, коли довкола падають замки,

І поради батьків йдуть до біса один за одним.

Все, що може моя краса – лише затягувати лямки

На своєму парашуті, і прощально махнувши,

З посмішкою стрибнути вниз.

Було так, є, і так бути,

Лише під смертю хочеться жити.