Привычка - Зануда

Белый день, тёмный стул, нежный порошок

В кедах белых по району я тихо прошёл

На весах — полтина плюс, а в голове — туман

Обман — мерзость, но-но на то и обман

Караван встал, на пути ползают змеи,

А я проснусь — плюс один, кому больше не верю

Это походу привычка, вроде ломки торчка

Когда тянет набрать, но не хочет рука

Мука по столу, мать скатает пельмени

Всё хорошо, говорят: «К добру перемены.»

Голос отца, смех мамы, лаем тюленей

Яркие вспышки в глазах, где мы — ещё дети, и верим

Город не спит, машины летят по Тверской

Дождь по карнизу, всё хорошо, но я будто пустой

Твои слёзы, голубые глаза, голос — тепло наших тел

Остальное — вода

Тебе плохо, беги, или слушай меня

Прими мою клятву, она улетит в небеса

То, что было в памяти, дорого мне

Со мною оно навсегда, но ты рядом, моя —

И нет дороже тебя

Людьми вокруг окружены

Мы их совсем, совсем не замечаем

Ведь мы друг в друга влюблены

И расстояния обвиняем

По-моему, у каждого парня

Найдёшь имя подруги, что запомнилась тварью

Вот я смотрю, и, вроде, злости к тебе не питаю

Ты раздеваешься, я грусть свою путаю в смайлах

Я поменял любовь на что?

Честно — похуй

Променял тебя на дым этих диких приходов

В бешеном омуте белые волосы

Чистые полосы, грязные помыслы

У тебя клубы диски друг и

Мысли вместе, руки, но не мои

У меня — грязь и суки, маски

Студии, плазмы, люди, но не ты

Я так любил с тобой молчать, ты знаешь

Она подкурит «Винстон», я сотру себе память

Да и зачем нам было видеться — я сам не знаю

Посреди ночи в этом бессонном мае

Смотрю на тебя, и нет, не жалко

Случайная встреча, холодная сварка

И, может, как раньше присесть ей на уши,

Но всё не то уже, и ты — не та уже

И уже не будет в голове этих мыслей

Наше общение точкой в WhatsApp’е зависла

Среди улыбок в кафешках с паутиной вай-фая

Время не лечит, оно духовно ломает

И уже не будет в голове этих мыслей

Наше общение точкой в WhatsApp’е зависла

Среди улыбок в кафешках с паутиной вай-фая

Время не лечит, оно духовно ломает

Людьми вокруг окружены

Мы их совсем, совсем не замечаем

Ведь мы друг в друга влюблены

И расстояния обвиняем

How many times I’ve been here?

How many times I’ve been lost?

And how many times I’ve been drowned in the sea

If you weren’t there to rescue me…

Білий день, темний стілець, ніжний порошок

У кедах білих по району я тихо пройшов

На вагах - полтина плюс, а в голові - туман

Обман - мерзота, але-но на те і обман

Караван встав, на дорозі повзають змії,

А я прокинусь — плюс один, кому більше не вірю

Це походу звичка, на кшталт ломки торчка

Коли тягне набрати, але не хоче рука

Борошно по столу, мати скачає пельмені

Все добре, кажуть: «До добра зміни.»

Голос батька, сміх мами, гавкаємо тюленів

Яскраві спалахи в очах, де ми — ще діти, і віримо

Місто не спит, машини летять по Тверській

Дощ по карнизу, все добре, але я ніби порожній

Твої сльози, блакитні очі, голос — тепло наших тіл

Решта — вода

Тобі погано, біжи, або слухай мене

Прийми мою клятву, вона полетить у небо

Те, що було в пам'яті, дороге мені

Зі мною воно назавжди, але ти поряд, моя

І немає дорожче за тебе

Людьми навколо оточені

Ми их зовсім, зовсім не помічаємо

Адже ми друг в друга закохані

І відстань звинувачуємо

На мою думку, у кожного хлопця

Знайдеш ім'я подруги, що запам'яталась тварюкою

Ось я дивлюся, і, начебто, злості до тебе не живлю

Ти роздягаєшся, я сум свою плутаю в смайлах

Я змінив кохання на що?

Чесно — похуй

Проміняв тебе на дим цих диких парафій

У шаленому вирі біле волосся

Чисті смуги, брудні помисли

У тебе клуби диски друг і

Думки разом, руки, але не мої

У мене — бруд і суки, маски

Студії, плазми, люди, але не ти

Я так любив з тобою мовчати, ти знаєш

Вона підкурить «Вінстон», я зберу собі пам'ять

Та і навіщо нам було бачитися — я сам не знаю

Посеред ночі в цьому безсонному травні

Дивлюся на тебе, і ні, не шкода

Випадкова зустріч, холодне зварювання

І, може, як раніше присісти їй на вуха,

Але все не то вже, і ти — не та уже

І вже не буде в голові цих думок

Наше спілкування крапкою в WhatsApp'і зависло

Серед усмішок у кафешках з павутиною вай-фаю

Час не лікує, воно духовно ламає

І вже не буде в голові цих думок

Наше спілкування крапкою в WhatsApp'і зависло

Серед усмішок у кафешках з павутиною вай-фаю

Час не лікує, воно духовно ламає

Людьми навколо оточені

Ми их зовсім, зовсім не помічаємо

Адже ми друг в друга закохані

І відстань звинувачуємо

How many times I've been here?

How many times I've been lost?

And how many times I've been drowned in the sea

If you weren’t there to rescue me…