Отходос - Зануда

Годы летели мимо, люди менялись быстро,

Деньги и слава сердца покрывали пылью.

Души проходили не оставляя лица,

А глаза наши, заливало инеем.

Я сидел на этом стуле на студии,

Не замечая, как дохнет рэп революция.

И как уносятся в какую-то иллюзию люди,

И как уходят из-под ног наших улицы.

Принципы умерли, остались только амбиции,

Строки все озверели, стали будто убийцами.

Злоба в нас, будто мы волки с оскалом,

В бою за кости оленей, хип-хоп дикое племя.

Рвут друг друга на части, объявляя врагами,

На часок бы поменять их, просто, местами.

Пацаны пропадали, их заменяли подручные,

Шесты и шныри, фу, черти ебучие.

Готовый к бою за солнце, я крутился на стуле,

А друзья предавали, пуская в спину мне пули.

Лучше б я оставался голодранцем с района,

Вечно в этих замутах, в диких вечно загонах.

Без б**дей лицемерных, псевдотрушная туса,

Вы для них все не люди, вы для них просто мусор!

Я уже повидал много денег и славы,

Но от этого, как-то, счастья больше не стало!

Ветер доброй силы принёс мне голоса,

И мне казалось, что они сильны по духу,

Но оглянувшись я посмотрел в их глаза,

И как-то внезначай увидел взгляд дешовой ш*юхи.

Я продолжая крутился на студии,

Замечая, что люди как мидии,

Их собирать и жрать можно пачками,

Но не стоит в говне душу пачкать мне.

Жевачкой тянуться месяцы медленно,

В жизни главное быть всегда подленным,

И перед смертью в лицо харкнуть копием.

Ведь они просто юниты города,

Нас окружают колючкой заборами.

А нам напиться, пожрать и насрать бы где.

И даже если я останусь один совсем,

на старом стуле раз***аной студии.

Найду себе я дворнягу на улице,

И подарю дружбу ей и всего себя,

Верность этой собаки не купишь ты,

Ну, а люди что?

Люди это грязь земли!

Роки летіли повз, люди мінялися швидко,

Гроші та слава серця покривали пилом.

Душі проходили не залишаючи особи,

А очі наші, заливало інеєм.

Я сидів на цьому стільці на студії,

Не помічаючи, як дихне реп революція.

І як відносяться в якусь ілюзію люди,

І як йдуть з-під ніг наших вулиці.

Принципи померли, залишилися лише амбіції,

Рядки все озвіріли, стали ніби вбивцями.

Злість у нас, ніби ми вовки з оскалом,

У бою за кістки оленів, хіп-хоп дике плем'я.

Рвуть один одного на части, оголошуючи ворогами,

На годину би поміняти їх, просто, місцями.

Пацани пропадали, їх замінювали підручні,

Шости і шнири, фу, чорти ебучі.

Готовий до бою за сонце, я крутився на стільці,

А друзі зраджували, пускаючи в спину мені кулі.

Краще б я залишався голодранцем з району,

Вічно в цих замутах, в диких вічно загонах.

Без б**дей лицемірних, псевдотрушна туса,

Ви для них усі не люди, ви для них просто сміття!

Я вже побачив багато грошей і слави,

Але від цього, якось, щастя більше не стало!

Вітер доброї сили приніс мені голоси,

І мені здавалося, що вони сильні по духу,

Але оглянувшись я подивився в їх очі,

І якось неначе побачив погляд дешевої ш*юхи.

Я продовжуючи крутився на студії,

Помічаючи, що люди як мідії,

Їх збирати і жерти можна пачками,

Але не варто в говні душу бруднити мені.

Жуйкою тягнуться місяці повільно,

У житті головне бути завжди підозрілим,

І перед смертю в особу харкнути копієм.

Адже вони просто юніти міста,

Нас оточують колючкою огорожами.

А нам напитися, пожерти і насрати би де.

І навіть якщо я залишусь один зовсім,

на старому стільці роз***аної студії.

Знайду собі я дворнягу на вулиці,

І подарю дружбу їй і всього себе,

Вірність цього собаки не купиш ти,

Ну, а люди що?

Люди це бруд землі!