Jormungandr - Wodensthrone

This silent earth tremors

With seemingly sentient purpose

A hatred forged through aeons

With unrequited benevolence

Her divine rage tears the earth asunder

Inviting her kin to embrace oblivion

As the wounds they have rent (in her) bleed streams of fiery blood

To burn away the taint of the guilty

And O' how she weeps, as her children choke

And cry for release from the flames of her vengeance

Until the rivers of blood run to the rising seas

Which wash over the carnage to quench the embers of hate

But death is the only release from her terrible wratch

For she knows that they must die…

…like the parasites they are

Silence falls as the waters recede

And the sun beats down upon the still earth

With a newfound sense of hope

All is calm once more

Life slowly reawakens and emerges from the ruins

Blinking into the sunlight of this new dawn

As the earth lies still, mourning

All is calm once more

Ця тиха земля тремтить

З начебто розумною метою

Ненависть, яка виковується вічно

З нерозділеною доброзичливістю

Її божественна лють розриває землю

Запрошуючи своїх родичів обійняти забуття

Як рани, які вони нанесли (в ній), кровоточать потоки вогненної крові

Щоб спалити пляму винних

А як вона плаче, як її діти задихаються

І плакати про звільнення з полум’я її помсти

Поки ріки крові не потечуть у моря, що піднімаються

Який омиває бійню, щоб погасити вугілля ненависті

Але смерть — єдине звільнення від її жахливої ​​злоби

Бо вона знає, що вони повинні померти…

…як такі паразити

Коли вода спадає, падає тиша

І сонце б'є на нерухому землю

З новим почуттям надії

Знову все спокійно

Життя поволі прокидається і виходить з руїн

Блимаючи в сонячному світлі цього нового світанку

Як земля лежить у скорботі

Знову все спокійно