The Name of the Wind - Wodensthrone

A serpent coils once more, the eye unblinking and vacant

As clouds tumble, broken from the sky as if pierced by golden spears

A silent voice cries out in mute elation

A memory of sound, eclipsed by the howling of gods

Ealdgast, older than time

The voice of the soill beckons me home

We beseeched the wisfom of the gods

But our words died amid the chasm of silence

Their voices choked in subjugation

Smothered beneath veils of seductive deceit

Yet still I stand, bloodied but unbroken

By my own hands I forged my fate

In defiant mockery of the heavens

The wind speaks to me once more

And the gods scream my name

Змія знову згортається, око не мигає й пустує

Як падають хмари, зірвані з неба, наче пронизані золотими списами

Тихий голос кричить у німому захопленні

Пам’ять про звуки, затьмарені виттям богів

Елдгаст, старший за час

Голос ґрунту вабить мене додому

Ми благали мудрості богів

Але наші слова загинули серед прірви мовчання

Їхні голоси задихалися в покорі

Задушений під пеленою спокусливого обману

Але я все ще стою, закривавлений, але незламний

Власними руками я кував свою долю

У зухвалому насмішку небес

Вітер знову говорить зі мною

І боги кричать моє ім’я