Вкус тишины - ВиСтанция

Тишина — женщина, с которой никогда не скучно.

Она то рысью бежит, то замедляет шаги.

Она нема, но может понимать и слушать.

Молча возвращается, когда устанет быть с другим.

Она грустит, когда смеяться хочется, но мнима.

Когда один, она летит к тебе, чтоб рассмешить.

Когда ты послушно прощаешь смело ей любую обиду,

Она пылает в красоте сумбурных нот любви.

Что такое Тишина?

Чей-то вымысел, может?

Чьи-то сны?

Мечты?

Пустые слова?

Что такое тишина и что ей я должен,

Если каждый день она приходит навестить меня?

За стенами звёзды застенчиво прячутся в небе

Не было ни дня, когда я не устал бы ждать…

Только одиночество порой кричит в немом гневе:

Тишину не позволено перебивать…

Что это всё-таки?

Молчанье или крик?

Старость или молодость?

Выход или тупик?

Тишина… Что это.

Завтра или бесконечность?

Жалость, радость, страсть, любовь или бесчеловечность?

Тишина… Когда она близко, но не с тобой,

Может быть нужной, может быть совершенно чужой,

Может быть суженой, может — просто прохожей,

В каждом обличии разной, но как 2 берега схожей.

Сестра пустого одиночества — и только…

Их черты лица можно узнать, когда твои глаза смотрят на неё

Не как на лоно чистоты и долга,

Как на девушку, чьи шалости не исказить слезам.

Если человек уверен, что он один

Разбудил в себе пустую жалость, он ошибся.

Рядом одиночество и тишины раскол картин,

Ты хотел вернуть их цены — жаль, что не решился.

Тишина всегда впереди на шаг, всегда знает

То, что ты узнаешь спустя часы, а может, дни.

Тишина, куда ты убегаешь, если засыпаю,

Если сотни лиц вокруг меня и я среди.

Тишина… Мы часто произносим её имя,

Даже не задумавшись, зовём её к себе.

Тишина… И шарм её, и пылкий шёпот не остынет

До тех пор, пока она со мной, пока она во мне.

Тишина — свободы узник.

Виной всему мы:

Нам необходимо быть в её компании святым.

Только почему она лишает нас рассудка,

Оставаясь хоть на сутки возле наших грёз?

Тишина… Она кругом: она с другим, она с другой,

Она то в высь взмывает, то блуждает где-то рядом,

Прячет рукописные стихи и ноты жжёт порой

Слепит, словно на снегу рябина зимняя в багряном.

Тишина на кончиках ресниц и на ладони,

Совершенные черты молодого тела…

Пыль держит под замком моё дыхание в огне агонии

Замерзает ревность, если я её впустил.

Выпиваю до последней капли её слёзы,

Чувствую на вкус, из-за чего она их льёт.

Я пойду на всё, ради её малейшей просьбы…

Тишина… Она мне дарит всё и всё крадёт

Огни ночных проспектов

Мелькали тусклым светом

Ветер говорил со мной

Вдали я слышал вкус Тишины…

Тиша — жінка, з якою ніколи не нудно.

Вона то риссю біжить, то сповільнює кроки.

Вона нема, але може розуміти і слухати.

Мовчки повертається, коли втомиться бути з іншим.

Вона сумує, коли сміятися хочеться, але уявна.

Коли один, вона летить до тебе, щоб розсмішити.

Коли ти слухняно прощаєш сміливо їй любу образу,

Вона палає в красі сумбурних нот любові.

Що таке Тиша?

Чия вигадка, може?

Чиїсь сни?

Мрії?

Порожні слова?

Що таке тиша і що їй я повинен,

Якщо щодня вона приходить відвідати мене?

За стінами зірки сором'язливо ховаються в небі

Не було ні дня, коли я не втомився чекати…

Тільки самотність часом кричить у німому гніві:

Тишу не дозволено перебивати…

Що це все-таки?

Мовчання чи крик?

Старість чи молодість?

Вихід чи глухий кут?

Тиша… Що це.

Завтра чи нескінченність?

Жалість, радість, пристрасть, любов чи нелюдяність?

Тиша… Коли вона близько, але не з тобою,

Може бути потрібною, може бути зовсім чужою,

Може бути звуженою, може — просто перехожою,

У кожному обличчі різною, але як 2 береги схожою.

Сестра порожньої самотності - і тільки ...

Їхні риси обличчя можна дізнатися, коли твої очі дивляться на неї

Не як на лоно чистоти і боргу,

Як на дівчину, чиї витівки не спотворити сльозам.

Якщо людина впевнена, що вона одна

Розбудив у собі порожню жалість, він помилився.

Поруч самотність і тиші розкол картин,

Ти хотів повернути їх ціни - шкода, що не вирішився.

Тиша завжди попереду на крок, завжди знає

Те, що ти дізнаєшся через годинник, а може, дні.

Тиша, куди ти втікаєш, якщо засинаю,

Якщо сотні осіб довкола мене і я серед.

Тиша… Ми часто вимовляємо її ім'я,

Навіть не задумавшись, кличемо її до себе.

Тиша... І шарм її, і палкий шепіт не охолоне

До того часу, поки вона зі мною, поки вона в мені.

Тиша - свободи в'язень.

Виною всьому ми:

Нам необхідно бути в її компанії святим.

Тільки чому вона позбавляє нас розуму,

Залишаючись хоч на добу біля наших мрій?

Тиша... Вона навколо: вона з іншим, вона з іншою,

Вона то в вис злітає, то¸блукає десь поруч,

Ховає рукописні вірші і ноти палить часом

Сліпить, наче на снігу горобина зимова в багряному.

Тиша на кінчиках вій і на долоні,

Досконалі риси молодого тіла.

Пил тримає під замком моє дихання у вогні агонії

Замерзає ревнощі, якщо я її впустив.

Випиваю до останньої краплі її сльози,

Відчуваю на смак, через що вона їх ллє.

Я піду на все, заради її найменшого прохання…

Тиша… Вона мені дарує все і все краде

Вогні нічних проспектів

Миготіли тьмяним світлом

Вітер говорив зі мною

Вдалині я чув смак Тиші…