Это похоже на сны - ВиСтанция

Все что ты слышишь,

Быть может только не чайные мысли,

Я не о чем не думал когда писал их, Знаешь это похоже на сны, иногда они Бывают

черно белыми и ты помнишь на утро Все до единого кадра.

А иногда они ярко цветные, но будто Стираются из памяти, когда просыпаешься.

Еще только вчера ЛЬНЯНЫЕ паутины ДНЕЙ,

Ткали мечты меня топили рутиной, Протяни руки счастья на встречу ровно В

полдень забудь, они шептали то что Ты когда-то помнил, пойми мне некуда Идти

если вечер опустился на город, а Я в пути прощай, жди тех кто в памяти.

Других жив тех кто не успел проститься и тех кто не решился,

Я потерял сон, солнце скрылось,

Мои слова не летали бескрылыЕ,

Скоро станет темно совсем,

Это осень оставляет СЛЕДЫ жолто-красной проседью,

Тех не далеких желаний где Первомутровый берег, где мы родились И умерли, а

теперь улетели,

Мы так хотели день и ночь любоваться Рассветом Петь И с ветром плескаться Все

эти остывшего неба.

Припев:

За теми днями осенними ветер в сферах Кружил я по не воле терял тебя в

РубинОВОЙ лжи, я дорожил минутами, но Мы запутали жизнь, но мы запутали Жизнь,

но мы запутали жизнь.

Вернись назад время, знаю я летал в рай, там на краю надежд, те кто мечтать

устали спали, а небо плакала я ощущал ИХ РЯДОМ вспомни ИХ слова нам бы жить и

вся на града, я бередил память, опять в который раз мне показалось странным что

сумерки не гасли, В ОКНАХ на против я видел кто-то бродил во тьме,

силою женственной плавно таял в параде ТЕНЕЙ, это неделями длилось и

продолжалось годами, часы гадали замирать или бежать в дали они едва ли

успевали за вечностью, кругом молчали, говорить было неочем я верил в счастье,

В волшебство веря, строив свой мир новый, на снах и доверий в перерыве

вселенной между часами нетленами, тлели письма, пылающий страсти тех откровений.

Я видел как замерзал воздух хрупкий, хрустальными осколками мне режА руки,

царапая стекла на скоростных поездах, учил стихи наизусть мой ежедневник

листаЯ, я не устал я просто стал осторожЕН, теперь мне не хватало терпенья что

бы поверить тебе этим Богровым закатом на березовых картинах, твоим утопиям

сказочным и идилиЯм, старые фотоальбомы хранили память, хотелось петь вечерами

и разболтать все тайны, миру вокруг и одиноким планетам, объятЫЙ этим сиреневым

летом, там слезы наполнены счастьем почти на половину, а во стольном это всего

лишь цветы иЗ сатина и мне хватило бы пары что б помянуть облака,

но, а пока давай прощаться, пока.

Все що ти чуєш,

Можливо тільки не чайні думки,

Я не про що не думав коли писав їх, Знаєш це схоже на сни, іноді вони бувають

чорно білими і ти пам'ятаєш на ранок Все до єдиного кадру.

А іноді вони яскраво кольорові, але ніби Стираються з пам'яті, коли прокидаєшся.

Ще тільки вчора ЛЮНЯНІ павутини ДНІВ,

Ткали мрії мене топили рутиною, Протягни руки щастя на зустріч рівно У

опівдні забудь, вони шепотіли те що Ти колись пам'ятав, зрозумій мені нікуди йти

якщо вечір опустився на місто, а Я дороги прощай, чекай тих хто в пам'яті.

Інших живий тих хто не встиг попрощатися і тих хто не наважився,

Я втратив сон, сонце зникло,

Мої слова не літали безкрилі,

Скоро стане темно зовсім,

Це осінь залишає СЛІДИ жовто-червоною сивиною,

Тех недалеких бажань де Першомутровий берег, де ми народилися І померли, а

тепер полетіли,

Ми так хотіли день і ніч любуватися Світанням Співати І з вітром хлюпатися Всі

ці остиглого неба.

Приспів:

За тими днями осінніми вітер у сферах Кружив я по не волі втрачав тебе в

Рубінової брехні, я дорожив хвилинами, але Ми заплутали життя, але ми заплутали Життя,

але ми заплутали життя.

Повернися назад час, знаю я літав у рай, там на краю надій, ті хто мріяти

втомилися спали, а небо плакала я відчував ЇХ ПОРУЧ згадай¸ЇХ слова нам би жити і

вся на града, я бередив пам'ять, знову в котре мені здалося дивним що

сутінки не гасли, В ВІКНАХ на проти я бачив хтось блукав у тьмі,

силою жіночною плавно танув у параді ТЕНЕЙ, це тижнями тривало і

тривало роками, години ворожили завмирати або бігти в дали вони ледь ли

встигали за вічністю, навколо мовчали, говорити було нічим я вірив у щастя,

В чарівництво вірячи, будувавши свій світ новий, на сне і довірі в перерві

Всесвіту між годинами нетлінами, тліли листи, що палають пристрасті тих одкровень.

Я бачив як замерзало повітря тендітне, кришталевими осколками мені ріжу руки,

дряпаючи скло на швидкісних поїздах, вчив вірші напам'ять мій щоденник

листя, я не втомився я просто став обережний, тепер мені не вистачало терпіння що

би повірити тобі цим Богровим заходом на березових картинах, твоїм утопіям

казковим і ідиліям, старі фотоальбоми зберігали пам'ять, хотілося співати вечорами

і розбалакати всі таємниці, світу навколо і самотнім планетам, охоплений цим бузковим

влітку, там сльози наповнені щастям майже на половину, а во стольному це всього

лише квіти і З сатину і мені вистачило б пари що б згадати хмари,

але, а поки давай прощатися, поки.