Огни ночного мегаполиса - ВиСтанция

Огни ночного мегаполиса вдали гасли

Тенью тая, улетая в небеса красками

Эти глаза напротив не лгали в дыму теней

Дети бредили о счастье шоколадными конфетами

Огни ночного мегаполиса вдали гасли

Тенью тая, улетая в небеса красками

Эти глаза напротив не лгали в дыму теней

Дети бредили о счастье шоколадными конфетами

Об этом плакали и шутили, но не он

Ночью замечал свет в окнах и стучал в дверь молча

Замерзая от ледяных взглядов ввысь высотных новостроек

Строил на песке планы, в капканах города этого навсегда уснул

На бульваре, времени не наблюдая, дул ветер

«Верите мне или нет — неважно» — говорил он нам

И опять гулял по лужам пьяный до утра

Поднимал воротник, холодный воздух выдыхая

Нервно спички доставал и, как и Мая, их ронял он

Их равняла эта долгая весна по именам

Над мостами загорались фонари, и он устал

Тихо, эта ночь похожа на вчерашний день

Неделями ждали его и упустили тлеть

Пепел был на вкус как-то не хуже мармелада

В глазах мутнело, каменной рекой так и застыла влага

Благо, паленые редели к вечера концу

Дождь играл по крышам ту же лунную сонату

И только лишь улыбка не бежала по его лицу,

А тело согревали последние лучи заката

Вогні нічного мегаполісу вдалині гасли

Тінню таючи, відлітаючи в небеса фарбами

Ці очі навпроти не брехали в диму тіней

Діти марили про щастя шоколадними цукерками

Вогні нічного мегаполісу вдалині гасли

Тінню таючи, відлітаючи в небеса фарбами

Ці очі навпроти не брехали в диму тіней

Діти марили про щастя шоколадними цукерками

Про це плакали і жартували, але не він

Вночі помічав світло у вікнах і стукав у двері мовчки

Замерзаючи від крижаних поглядів вгору висотних новобудов

Будував на піску плани, в капканах міста цього назавжди заснув

На бульварі, часу не спостерігаючи, віяв вітер

«Віріть мені чи ні—неважливо» — говорив він нам

І знову гуляв по калюжах п'яний до ранку

Піднімав комір, холодне повітря видихаючи

Нервово сірники діставав і, як і Мая, їх роняв він

Їх дорівнювала ця довга весна за іменами

Над мостами загорялися ліхтарі, і він втомився

Тихо, ця ніч схожа на вчорашній день

Тижнями чекали його і упустили тліти

Попіл був на смак якось не гірший за мармелад.

У очах каламутніло, кам'яною річкою так і застигла волога

Благо, палені рідшали до вечора кінця

Дощ грав по дахах ту місячну сонату

І тільки посмішка не бігла по його обличчю,

А тіло зігрівали останні промені заходу сонця