Matrix Odyssey - Vintersorg

«With whom shall I have this dialogue?

The mad, the noble, the wit?

The past lurks under layers of fog

Evolution’s hall is unlit

Thoughts and visions confuse

Mental wounds start to grow

But the questions never reduce

About the anonymous cosmic shadow"

This demon keeps my conscious awake

From sleep, rest and the calm

Disillusioned I rinse my ache

In the ocean’s whispering psalm

The ocean theory covers Earth

But I seek what has entire control

What nature introduced the genesis birth?

Known Deities?

I curse 'em all

I’ve set my sails for this odyssey

To locate its mystic exile

A crusade through the mind’s liberty

Not a journey in nautical miles

A voyage in science and fate

To disrobe the acceleration from zero

To dive into it and investigate

Terrifies even the bravest hero

In the corridors of time we’re sons

Entrapped in lonely spaces

But star dusted electrons

Are my kinsmen, just with odd faces

Still fantasies unveil their sloids

When patience turns to fear

To examine the darkest, coldest voids

For the hiding engineer

But our past is still our present

If we can’t the knowledge rift over-span

An eternal transformation is what the matrix represents

Like the child is father to the man

«Some hide their confusion behind a religious mask

Like puppet thespians in „God's“ masquerade

'Cause the blur grows for every time we ask

What generates the spherical parade?»

«З ким я буду вести цей діалог?

Божевільний, шляхетний, дотепний?

Минуле ховається під шарами туману

Зал Evolution не освітлений

Думки і бачення збивають з пантелику

Психічні рани починають рости

Але питання ніколи не зменшуються

Про анонімну космічну тінь»

Цей демон не дозволяє моїй свідомості спати

Від сну, відпочинку і спокою

Розчарований, я промиваю біль

У шепітному псалмі океану

Теорія океану охоплює Землю

Але я шукаю те, що має повний контроль

Яка природа запровадила генезис народження?

Відомі божества?

Я їх усіх проклинаю

Я наклав вітрила на цю одіссею

Щоб знайти його містичне вигнання

Хрестовий похід через свободу розуму

Не подорож у морських милях

Подорож у науку й долю

Щоб зняти прискорення з нуля

Щоб зануритися і дослідити

Наводить жах навіть на найхоробрішого героя

У коридорах часу ми сини

Потрапили в самотні простори

Але зірка запилювала електрони

Це мої родичі, лише з дивними обличчями

Досі фантазії розкривають свої слоіди

Коли терпіння перетворюється на страх

Щоб вивчити найтемніші й найхолодніші порожнечі

Для інженера, що ховається

Але наше минуле все ще наше сьогодення

Якщо ми не можемо, знання розриваються за межі

Вічне перетворення — це те, що представляє матриця

Ніби дитина — батько чоловікові

«Дехто приховує свою розгубленість за релігійною маскою

Як маріонетки в «Божому» маскараді

Тому що розмиття зростає щоразу, коли ми просимо

Що породжує сферичний парад?»