Национальная идея - Вася Обломов

Порубал Иван Царевич змея, пробудил царевну ото сна,

А национальная идея между тем осталась неясна.

Сжег в печи лохмотья жабьей кожи, выкрав их, пока жена спала.

Акция сработала, но тоже ясности особой не внесла.

А проблем добавилось к тому же — был эффект совсем не тот, что ждал:

Обстановка в доме стала хуже и возник классический скандал.

Проломил Иван дыру в заборе и ушел на подвиги с мечом.

Срезал все дубы у Лукоморья, на одном сундук нашел, причем.

Разломал Иван сундук на части — даже не мечом, а головой.

Думал, в сундуке найдется счастье, а нашелся заяц — как живой.

И сказал Иван, мол, эта шутка — не смешная, как плевок в лицо.

Зайца разрубил, а в зайце — утка.

Утку разломал — а там яйцо.

И уже предчувствуя победу, взял Иван минутный перекур.

И разбил яйцо — как били деды золотые яйца личных кур.

И в ошметках скорлупы и слизи, медленно стекавшей по стволу,

Наш Иван Царевич, взгляд приблизив, обнаружил ржавую иглу.

И рефлекс, отточенный веками, снова в этом случае не спит:

Бац!

Сломал иглу двумя руками заработав гепатит и СПИД.

И убил Бессмертного Кощея, и дворец Кощея сжег дотла.

А национальная идея так же непонятна, как была.

А домой вернулся — там всё то же: мусор, грязь, поломанный забор,

Запах жженой лягушачьей кожи и в глазах жены немой укор.

Плюнул на пол, выбил дверь ногою и ушел геройствовать в ночи.

Пободался с Бабою Ягою — на лопате сжег ее в печи.

Сжег избу куриную в нагрузку, а затем, отчаян и жесток,

Запихал с размаху прямо в гузку Соловью-разбойнику свисток.

А затем вскричал Иван с тоскою: «Господи, ну господи, ну шо?

Шо бы нам сломать еще такое, чтобы разом стало хорошо?»

Где же эта штука?

Кто я?

Где я?

А ведь скоро сказочке конец!

Тут национальная идея стала проясняться наконец.

Даже сам Господь расправил руку, гордо обводя родимый край:

«Верно мыслишь!

Есть в России штука, поломать ее — и будет рай!»

В общем, цель, задача и работа — и в быту, и в сказках, и в кино

— Это взять и поломать чего-то.

Но чего — понять нам не дано.

Что бы нам такое поломать бы?

Но ломаем — и понятно: зря.

Вот сожгли помещечьи усадьбы.

Вот убили веру и царя.

Кулака, эсера и кадета, нэпмана, затем большевика.

Если кто-то не поломан где-то — значит не дошла еще рука.

Всех переломали, вроде чисто.

Счастье наступило?

Вот же х*р!

Ладно, поломали коммунистов.

Поломали весь СССР.

Если в годы прежнего застоя мы сносили храмы с площадей,

То теперь, полив святой водою, разломали статуи вождей.

Следом поломали демократов, снова укрепили вертикаль.

Что ни поломаешь — все утрата.

Что ни поломаешь — будет жаль.

Бьемся, бьемся, вкладываем душу, искренне ломаем, как никто!

Только каждый раз, чего порушим, всё опять окажется не то!

Ждем мы, что возвысится культура, возродятся фабрики, кино,

И в музей вернется жабья шкура, что спалили мы давным-давно.

Пропадут коррупция и пробки, медицина встанет в полный рост…

Но никто не слышит голос робкий, а ответ необычайно прост:

Чтоб Иван Царевич вышел принцем и от бед избавился на раз,

Поломать-то нужно главный принцип: принцип все ломать, что видит глаз.

Порубав Іван Царевич змія, пробудив царівну від сну,

А національна ідея тим часом залишилася незрозумілою.

Спалив у печі лахміття жабиної шкіри, викравши їх, поки дружина спала.

Акція спрацювала, але також ясності особливою не внесла.

А проблем додалося до того ж — був ефект зовсім не той, що чекав:

Обстановка в будинку стала гіршою і виник класичний скандал.

Проламав Іван дірку в огорожі і пішов на подвиги з мечем.

Зрізав усі дуби в Лукомор'я, на одній скриню знайшов, причому.

Розламав Іван скриню на частині навіть не мечем, а головою.

Думав, у скрині знайдеться щастя, а знайшовся заєць — як живий.

І сказав Іван, мовляв, цей жарт— не смішний, як плювок у обличчя.

Зайця розрубав, а в зайце — качка.

Качку розламав — а там яйце.

І вже передчуваючи перемогу, взяв Іван хвилинний перекур.

І розбив яйце— як били діди золоті яйця особистих курей.

І в ошметках шкаралупи і слизу, що повільно стікала по стовбуру,

Наш Іван Царевич, погляд наблизивши, виявив іржаву голку.

І рефлекс, відточений століттями, знову в цьому випадку не спить:

Бац!

Зламав голку двома руками заробивши гепатит і СНІД.

І вбив Безсмертного Кощія, і палац Кощія спалив вщент.

А національна ідея така незрозуміла, як була.

А додому повернувся — там все те ж: сміття, бруд, поламаний паркан,

Запах паленої жабиної шкіри і в очах дружини німий докір.

Плюнув на підлогу, вибив двері ногою і пішов геройствувати вночі.

Побідався з Бабою Ягою — на лопаті спалив її в печі.

Спалив хату курячу в навантаження, а потім, відчаю і жорсток,

Запхав з розмаху прямо в гужку Солов'ю-розбійнику свисток.

А потім закричав Іван з тугою: «Господи, ну, пане, ну що?

Щоб нам зламати ще таке, щоб разом стало добре?»

Де ця штука?

Хто я?

Де я?

А не скоро казочці кінець!

Тут національна ідея стала прояснюватись нарешті.

Навіть сам Господь розправив руку, гордо обводячи рідний край:

«Вірно мислиш!

Є в Росії штука, поламати її і буде рай!

Загалом, мета, завдання і робота — і в побуті, і в казках, і в кіно

— Це взяти і поламати чогось.

Але чого — зрозуміти нам не дано.

Що б нам таке поламати б?

Але ламаємо — і зрозуміло: даремно.

Ось спалили поміщицькі садиби.

От убили віру і царя.

Кулака, есера та кадета, непмана, потім більшовика.

Якщо хтось не зламаний десь — значить не дійшла ще рука.

Усіх переламали, начебто чисто.

Щастя настало?

Ось х*р!

Гаразд, поламали комуністів.

Поламали весь СРСР.

Якщо в роки колишнього застою ми зносили храми з площ,

Тепер, полив святою водою, розламали статуї вождів.

Потім поламали демократів, знову зміцнили вертикаль.

Що не поламаєш — все втрата.

Що не поламаєш — буде шкода.

Б'ємось, б'ємось, вкладаємо душу, щиро ламаємо, як ніхто!

Тільки щоразу, чого порушимо, все знову виявиться не!

Чекаємо ми, що підніметься культура, відродяться фабрики, кіно,

І в музей повернеться жаб'яча шкура, що спалили ми давно-давно.

Пропадуть корупція та пробки, медицина постане в повне зростання...

Але ніхто не чує голос боязкий, а відповідь надзвичайно проста:

Щоб Іван Царевич вийшов принцом і від бід позбавився на раз,

Поламати треба головний принцип: принцип все ламати, що бачить око.