Трагедия - Вася Обломов

Мы смотрим фильмы с одними и теми же лицами,

Игры с угадыванием, различными блицами.

Похожие друг на друга одинаковые дома,

Серые, чёрные, унылые города.

На телеэкране сменяют друг друга,

Герои развлекательного досуга.

Как-будто певицы, как-будто на сцене

Искусственные аплодисменты.

И опять на арене чьи-то жёны, дети и их подруги,

И где-то в пригороде Калуги.

За сценой местного дома культуры,

Печальный промоутер считает купюры.

На приезжий спектакль не идёт народ,

От пропавшей еды разболелся живот.

Кругом плохие гостиницы и холод собачий,

Ему таксист опять не находит сдачи.

Повторяются темы для обсуждения,

Снова власть, народ, общественное мнение.

Развитие демократии, падение культуры,

Ремонт в квартире, горящие туры.

Герои глянца и простой народ,

Где встретил, с кем провёл Новый Год.

Выложить фотографию, написать коммент,

Лайкнуть видео, поймать нужный момент.

И каждый день повторение предыдущего,

Оправдание своего хлеба насущного.

Словно белка в колесе, движется по наклонной,

Серый пейзаж, заключённый в раме оконной.

В поисках смысла и каких-нибудь идеалов,

Следим за вымышленными героями сериалов.

Они смелые, они выходят за рамки,

А мы даже дома живём, как пауки в банке.

Мы смеёмся, думая, что это комедия

Но наша жизнь по своей сути - трагедия.

Мы исчезнем, не оставив ничего после себя,

С надеждой, что про нас вспомнит семья.

Нам кажется, что вся жизнь впереди,

Даже, если мы в самом конце пути.

Мы пытаемся развлечься, чтоб не умереть от скуки

И представляем, какими будут наши внуки.

Словно мёртвые рыбы, плывём по течению,

Ни к какому не приходя заключению.

Каждому из нас не хватает терпимости,

Наша жизнь - какой-то ком несправедливости.

Теплится в темноте с мая до апреля,

И совсем нету света в конце тоннеля.

Мы можем предполагать, но мы не знаем, что важно.

Нам не ясно, как жить, и умирать страшно.

Ми дивимося фільми з одними і тими ж особами,

Ігри зі вгадуванням, різними бліцами.

Подібні один на одного однакові будинки,

Сірі, чорні, похмурі міста.

На телеекрані змінюють один одного,

Герої розважального дозвілля.

Наче співачки, наче на сцені

Штучні оплески.

І знову на арені чиїсь дружини, діти та їхні подруги,

І десь у передмісті Калуги.

За сценою місцевого будинку культури,

Сумний промоутер рахує купюри.

На приїжджу виставу не йде народ,

Від зниклої їжі розболівся живіт.

Навколо погані готелі та холод собачий,

Йому таксист знову не знаходить решти.

Повторюються теми для обговорення,

Знову влада, народ, громадська думка.

Розвиток демократії, падіння культури,

Ремонт у квартирі, тури, що горять.

Герої глянцю та простий народ,

Де зустрів, із ким провів Новий Рік.

Викласти фотографію, написати коментар,

Лайкнути відео, зловити потрібний момент.

І щодня повторення попереднього,

Виправдання свого хліба насущного.

Немов білка в колесі, рухається похилою,

Сірий краєвид, укладений у віконній рамі.

У пошуках сенсу та якихось ідеалів,

Стежимо за вигаданими героями серіалів.

Вони сміливі, вони виходять за межі,

А ми навіть удома живемо, як павуки у банку.

Ми сміємося, думаючи, що це комедія

Але наше життя за своєю суттю – трагедія.

Ми зникнемо, не залишивши нічого після себе,

З надією, що про нас згадає сім'я.

Нам здається, що все життя попереду,

Навіть якщо ми в самому кінці шляху.

Ми намагаємося розважитися, щоб не померти від нудьги

І уявляємо, якими будуть наші онуки.

Немов мертві риби, пливемо за течією,

Ні до якого не приходячи до висновку.

Кожному з нас не вистачає терпимості,

Наше життя - якась ком несправедливості.

Теплиться у темряві з травня до квітня,

І зовсім немає світла в кінці тунелю.

Ми можемо припустити, але не знаємо, що важливо.

Нам не зрозуміло, як жити, та вмирати страшно.