После сожжения - Варя Демидова

Мне чудится, что я вот-вот опять вот-вот еще раз буду жить после сожжения…

Дружить, заваривать чаи и петь, не спать и по ночам хотеть реветь…

как мой сосед… гремит.

Вдруг сбудется.

Закрою рот, не там, не тут не трогать, не сложить чужие мнения.

Спешить, придумывать и нет-нет-нет готовить завтрак, завтрак и обед…

без ужина, без бед.

Не любит, любит, не придет, уйдет, опять минута или пять, и что-то пропадет,

ни взять, мне все равно еще гореть, не избежать, болеть…

рука уже как плеть.

Мне чудится, что я вот-вот опять вот-вот еще раз буду жить, мне чудится,

что я вот-вот опять вот-вот еще раз буду жить, мне чудится, что я вот-вот

опять вот-вот еще раз буду жить, мне чудится, что я… еще раз буду жить,

мне чудится, что я вот-вот опять вот-вот еще раз буду… еще раз буду… буду…

Мені здається, що я ось-ось знову ось-ось ще раз житиму після спалення.

Дружити, заварювати чаї і заспівати, не спати і по ночах хотіти ревти.

як мій сусід... гримить.

Раптом справдиться.

Закрию рота, не там, не тут не чіпати, не скласти чужі думки.

Поспішати, вигадувати і ні-ні-ні готувати сніданок, сніданок і обід.

без вечері, без бід.

Не любить, любить, не прийде, піде, знову хвилина чи п'ять, і щось пропаде,

ні взяти, мені все одно ще горіти, не уникнути, хворіти…

рука вже як батіг.

Мені здається, що я ось-ось знову ось-ось ще раз буду жити, мені здається,

що я ось-ось знову ось-ось ще раз буду жити, мені здається, що я ось-ось

знову ось-ось ще раз житиму, мені здається, що я ... ще раз житиму,

мені здається, що я ось-ось знову ось-ось ще раз буду... ще раз буду... буду...