Алмаз - Тяни-Толкай

В шкафу надежда, погоны золотые.

Отвага, честь и доблесть на плечах.

Мне не забыть мгновения штурмовые,

Отчизне я служил не на речах.

Всё позади, тревоги и задания,

Подъём ночной и беготня.

Со мной мои воспоминания,

Мундир в шкафу и тишина.

Но пусть плавится лёд, и не ловим мы звёзд на погоны,

Но этот алмаз ничьей не украсит короны.

И вряд ли поймёт человек не из нашего круга,

Как грудью принять пулю, идущую в друга.

И вряд ли поймёт человек не из нашего круга,

Как грудью принять пулю, идущую в друга.

Память выстроит в ряд всех друзей да меня,

Весь родной мой отряд, мы как прежде семья.

И услышу порой, как бывало не раз,

«Не сдавайся, браток, твёрдым будь, как алмаз»

Но пусть плавится лёд, и не ловим мы звёзд на погоны,

Но этот алмаз ничьей не украсит короны.

И вряд ли поймёт человек не из нашего круга,

Как грудью принять пулю, идущую в друга.

И вряд ли поймёт человек не из нашего круга,

Как грудью принять пулю, идущую в друга.

В шкафу мундир, погоны офицера.

Заслуженная доблесть на плечах.

Вовеки не угаснет честь и вера,

Отчизне служим мы не на речах.

Нам не забыть мгновенья штурмовые,

Ребята, пусть нас всех хранит Всевышний!

Вы для меня по-прежнему родные,

Ведь офицеру не знакомо слово «бывший»!

Но пусть плавится лёд, и не ловим мы звёзд на погоны,

Но этот алмаз ничьей не украсит короны.

И вряд ли поймёт человек не из нашего круга,

Как грудью принять пулю, идущую в друга.

И вряд ли поймёт человек не из нашего круга,

Как грудью принять пулю, идущую в друга.

У шафі надія, погони золоті.

Відвага, честь і доблесть на плечах.

Мені не забути миті штурмові,

Вітчизні я служив не на промовах.

Все позаду, тривоги та завдання,

Підйом нічний і біганина.

Зі мною мої спогади,

Мундир у шафі і тиша.

Але нехай плавиться лід, і не ловимо ми зірок на погони,

Але цей алмаз нічиєї не прикрасить корони.

І навряд чи зрозуміє людина не з нашого кола,

Як грудьми прийняти кулю, що йде в друга.

І навряд чи зрозуміє людина не з нашого кола,

Як грудьми прийняти кулю, що йде в друга.

Пам'ять вибудує в ряд всіх друзів так мені,

Весь рідний мій загін, ми як раніше сім'я.

І почую часом, як бувало не раз,

«Не здавайся, братку, будь твердим, як алмаз».

Але нехай плавиться лід, і не ловимо ми зірок на погони,

Але цей алмаз нічиєї не прикрасить корони.

І навряд чи зрозуміє людина не з нашого кола,

Як грудьми прийняти кулю, що йде в друга.

І навряд чи зрозуміє людина не з нашого кола,

Як грудьми прийняти кулю, що йде в друга.

У шафі мундир, погони офіцера.

Заслужена доблесть на плечах.

Повіки не згасне честь і віра,

Батьківщині служимо ми не на промовах.

Нам не забути миті штурмові,

Хлопці, хай нас усіх береже Всевишній!

Ви для мене, як і раніше, рідні,

Адже офіцеру не знайоме слово «колишній»!

Але нехай плавиться лід, і не ловимо ми зірок на погони,

Але цей алмаз нічиєї не прикрасить корони.

І навряд чи зрозуміє людина не з нашого кола,

Як грудьми прийняти кулю, що йде в друга.

І навряд чи зрозуміє людина не з нашого кола,

Як грудьми прийняти кулю, що йде в друга.