Живой - Тринадцатое созвездие

Когда искрясь как горы золотые

Манили воды западных портов

Сминая воздух конница Батыя

С землей равняла стены городов.

Я четко помню стон камней столетних,

Я помню тучи стрел над головой.

Я оставлял Рязань в числе последних.

Я был живой.

На зло огню живой!

Прошло два века, долго ли, аль вскоре —

Судить не мне.

Не мне слагать стихи,

Но я пришел на Куликово Поле

Собой пополнив полк левой руки.

И я рубил, кого, не понимая,

Мешая кровь, с сухой донской травой

И устояв пред полчищем Мамая

Остался, всем смертям на зло — живой!

Когда эскадра шведская войною

Входила в устье северной Двины

Я за царя Петра стоял стеною

У крепостной Архангельской стены.

Потом я был во взятом Измаиле

И сам Суворов мною дорожил.

Я шел за ним сквозь Альпы ледяные,

Я замерзал, но все ж остался жив!

В лесах, под Вязьмой, снежною зимою,

Денис Давыдов взял меня в отряд.

Я слыл среди французов сатаною

И слыл героем средь своих ребят.

На перевалах грозного Кавказа,

Где голос эха бьется меж вершин,

Я попадал в турецкий плен два раза,

Но убегал и все ж остался жив!

В бескомпромиссном, страшном сорок первом

Я в катакомбах гнил возле Керчи.

Когда у всех вокруг сдавали нервы

Я все же вырвался в тени ночи.

А в сорок пятом я входил в Варшаву,

Неся в ладони пядь родной межи

Под градом пуль.

Приказ: «Назад ни шагу!»

Я там был ранен, но остался жив!

Уже потом, в горах, под Кандагаром,

Я вновь был ранен в левое плечо,

Но свято верил в то, что всё не даром

И время в русле правильном течет.

И мне медалей-орденов не надо,

Мой подвиг незаметен для страны.

Привычно гладя дуло автомата

Я жду начала следущей войны.

Коли іскрячись як гори золоті

Манили води західних портів

Зминаючи повітря кіннота Батия

З землею дорівнювала стіни міст.

Я чітко пам'ятаю стогін каменів столітніх,

Я пам'ятаю хмари стріл над головою.

Я залишав Рязань у числі останніх.

Я був живий.

На зло вогню живий!

Минуло два століття, довго ли, або незабаром —

Судити не мені.

Не мені складати вірші,

Але я прийшов на Куликове Поле

Поповнивши собою полк лівої руки.

І я рубав, кого, не розуміючи,

Міша кров, із сухою донський травою

І стоявши перед полчищем Мамая

Залишився, усім смертям на зло — живий!

Коли ескадра шведська війною

Входила в гирло північної Двіни

Я за царя Петра стояв стіною

У кріпосної Архангельської стіни.

Потім я був у взятому Ізмаїлі

І сам Суворов мною дорожив.

Я йшов за ним крізь Альпи крижані,

Я замерзав, але все ж залишився живий!

У лісах, під Вязьмою, сніговою зимою,

Денис Давидов взяв мене в загін.

Я славився серед французів сатаною

І славився героєм серед своїх хлопців.

На перевалах грізного Кавказу,

Де голос луна б'ється між вершин,

Я потрапив у турецький полон два рази,

Але втікав і все залишився живий!

У безкомпромісному, страшному сорок першому

Я в катакомбах гнив біля Керчі.

Коли у всіх навколо здавали нерви

Я все ж вирвався в тіні ночі.

А в сорок п'ятому я входив у Варшаву,

Несучи в долоні п'ядь рідної межі

Під градом куль.

Наказ: «Назад ні кроку!»

Я там був поранений, але залишився живий!

Вже потім, у горах, під Кандагаром,

Я знову був поранений у ліве плече,

Але свято вірив у те, що все недаремно

І час у руслі правильному тече.

І мені медалей-орденів не треба,

Мій подвиг непомітний для країни.

Зазвичай гладячи дуло автомата

Я чекаю наступної війни.