Струны - Типси Тип

Вселенная со мною шутит…

Вселенная со мною шутит и я смеюсь…

Вселенная со мною шутит, шутница.

Под веками смотрю, чего не будет, то, чему не сбыться.

Так могу и задушить без ропота ту, что рядом лежит.

Потом очнусь и в окно пойду.

Меня тупит изнутри, будто кариес.

Вуду, *ука, проткнула куклу грязным пальцем.

Из будки скалюсь, то спи, то просыпайся.

Себе подобных особей охота в нос бить.

И кровь размазывать по нахальным, врущим ртам.

Над домами взмыть и помахать им ручкой так.

Пропущенный, надо маме звонить, она одна умница —

Видела клип.

Сказала, что волнуется.

И мне не спится, блин.

Не спиться бы.

Палю: кто, кого выцепил из-под слипшихся ресниц.

Небитый индивид важную птицу ведет —

Не завидую, за**ется платить за неё.

Я видел: у мертвых людей глаза живые.

Видел живых, у кого глаза мертвы.

Сосуды с извилинами бьются, играют на вылет,

А вы не жгите спички у натянутой тетивы.

Припев:

Мы перебираем струны — и они поют, и они живут.

Нас перебирают люди, для которых мы — просто звук.

Мы перебираем струны — и они поют, и они живут.

Нас перебирают люди, для которых мы — просто звук.

Пока Вселенная шутит, я прошу тебя:

Разобраться в чудесах, чуть не клюнул сам.

На них смотрел сквозь мертвые глаза —

Они помутнели вдруг, как у старика.

Но я, вроде не стар, просто долго не спал.

Ходил по серым от луны тротуарам.

Жизнь пенала щелкала по легким сперва,

Потом по печени, поэтому я с перегаром.

Я замыкаюсь, я лагаю, туплю часто.

Не дальтоник, но вдруг стал путать краски.

Мне навязывают новый мир, а я хочу оставить все, как есть.

Добазариться без махача.

Свой болт через рот и уши прут в мозг,

А народ послушай — любитель гнутых поз.

Этот космос, что без звезд от черных дыр —

Почему вы прячете лица, почему не смотрите вверх.

В надежде куда то скрыться и боясь открыть новую дверь.

Только так и умеем, а по-другому нам будет худо.

От безрассудства, знаешь, всего два шага, два шага до чуда.

Отпустили бы меня, и я бы точно не вернулся.

Под ногами родная Земля только сил уже нет улыбнуться.

Закружили и оставили.

Рано или поздно все наладится.

За холодными, длинными зимами лето нам не покажет лица.

Можешь долго молчать — не поверят, что ты просто так молчишь.

По глазам вычисляют, как зверя — в ожидании когда зарычишь.

Боль не уймется.

С каждым днем будет гнить всё сильней.

Мне бы на миг успокоится, но не верится — почему все зря?

Почему все зря?

Почему все зря?

Почему… Почему… Почему…

Припев:

Мы перебираем струны — и они поют, и они живут.

Нас перебирают люди, для которых мы — просто звук.

Мы перебираем струны — и они поют, и они живут.

Нас перебирают люди, для которых мы — просто звук.

Мы перебираем струны — и они поют, и они живут.

Нас перебирают люди, для которых мы — просто звук.

Мы перебираем струны — и они поют, и они живут.

Нас перебирают люди, для которых мы — просто звук.

Всесвіт зі мною жартує…

Всесвіт зі мною жартує і я сміюсь ...

Всесвіт зі мною жартує, жартівниця.

Під віками дивлюся, чого не буде, те, чого не здійснитися.

Так можу і задушити без ремствування ту, що поруч лежить.

Потім прокинуся і в вікно піду.

Мене тупить зсередини, мов карієс.

Вуду, *ука, проткнула ляльку брудним пальцем.

З будки скалюсь, то спи, то прокидайся.

Собі подібних особин полювання на носа бити.

І кров розмазувати по нахабним, брехливим ротам.

Над будинками змити і помахати ним ручкою так.

Пропущений, треба мамі дзвонити, вона одна розумниця

Бачила кліп.

Сказала, що хвилюється.

І мені не спиться, млинець.

Не спитися би.

Палю: хто, кого вичепив з-під вій, що злиплися.

Небитий індивід важливу птицю веде—

Не заздрю, за**ється платити за неї.

Я бачив: у мертвих людей очі живі.

Бачив живих, у кого очі мертві.

Судини з звивиною б'ються, грають на виліт,

А ви не паліть сірники у натягнутої тятиви.

Приспів:

Ми перебираємо струни — і вони співають, і вони живуть.

Нас перебирають люди, для яких ми просто звук.

Ми перебираємо струни — і вони співають, і вони живуть.

Нас перебирають люди, для яких ми просто звук.

Поки Всесвіт жартує, я прошу тебе:

Розібратися в чудесах, мало не клюнув сам.

На них дивився крізь мертві очі—

Вони помутніли раптом, як у старого.

Але я, ніби не старий, просто довго не спав.

Ходив по сірих від місяця тротуарам.

Життя пенала клацало по легким спершу,

Потім по печінці, тому я з перегаром.

Я замикаюся, я кладу, туплю часто.

Не дальтонік, але раптом став плутати фарби.

Мені нав'язують новий світ, а я хочу залишити все, як є.

Добазаритись без махача.

Свій болт через рот і вуха пруть в мозок,

А народ послухай — любитель гнутих поз.

Цей космос, що без зірок від чорних дірок

Чому ви ховаєте обличчя, чому не дивіться вгору.

У сподіванні кудись сховатися і боячись відкрити нові двері.

Тільки так і вміємо, а інакше нам буде погано.

Від нерозсудливості, знаєш, лише два кроки, два кроки до дива.

Відпустили би мене, і я би точно не повернувся.

Під ногами рідна Земля тільки сили вже не має посміхнутися.

Закружляли і залишили.

Рано чи пізно все налагодиться.

За холодними, довгими зимами літо нам не покаже обличчя.

Можеш довго мовчати — не повірять, що ти просто так мовчиш.

По очах обчислюють, як звіра — в очікуванні коли загарчаєш.

Біль не вгамується.

З кожним днем ​​гнитиме все сильніше.

Мені би на мить заспокоїться, але не віриться чому все даремно?

Чому все дарма?

Чому все дарма?

Чому… Чому… Чому… Чому…

Приспів:

Ми перебираємо струни — і вони співають, і вони живуть.

Нас перебирають люди, для яких ми просто звук.

Ми перебираємо струни — і вони співають, і вони живуть.

Нас перебирають люди, для яких ми просто звук.

Ми перебираємо струни — і вони співають, і вони живуть.

Нас перебирають люди, для яких ми просто звук.

Ми перебираємо струни — і вони співають, і вони живуть.

Нас перебирають люди, для яких ми просто звук.