Душа - Тина Кароль, Стас Михайлов

Моя душа, как странница,

Теряет дни, по свету носится.

Ударь ее – она оскалится,

Погладь ее – она помолится.

Ударь ее – она оскалится,

Погладь ее – она помолится.

Моя душа, как птица певчая,

С утра поет, а к ночи плачется,

И верит в жизнь за гробом вечную,

А все ж грехов своих пугается.

И верит в жизнь за гробом вечную,

А все ж грехов своих пугается.

Моя душа, как пленница,

Греховна вся, пороком скована.

Хвали ее – она вся белая,

Начни ругать – она ж вся черная.

Хвали ее – она вся белая,

Начни ругать – она ж вся черная.

И наши души, словно путники,

То падаем, то поднимаемся.

Спаси, господь, когда оступимся,

Прости, господь, когда покаемся.

Спаси, господь, когда оступимся,

Прости, господь, когда покаемся.

Моя душа, как странница,

Теряет дни, по свету носится.

Ударь ее – она оскалится,

Погладь ее – она помолится.

Ударь ее – она оскалится,

Погладь ее – она помолится.

Моя душа, як мандрівниця,

Втрачає дні, світиться.

Вдар її - вона вишкіриться,

Погладь її – вона помолиться.

Вдар її - вона вишкіриться,

Погладь її – вона помолиться.

Моя душа, як птах співочий,

З ранку співає, а до ночі плачеться,

І вірить у життя за вічною труною,

А все ж гріхів своїх лякається.

І вірить у життя за вічною труною,

А все ж гріхів своїх лякається.

Моя душа, як бранка,

Гріховна вся, пороком скута.

Хвали її - вона вся біла,

Почни лаяти – вона ж уся чорна.

Хвали її - вона вся біла,

Почни лаяти – вона ж уся чорна.

І наші душі, немов мандрівники,

То падаємо, то піднімаємось.

Спаси, господи, коли оступимося,

Вибач, господи, коли покаємось.

Спаси, господи, коли оступимося,

Вибач, господи, коли покаємось.

Моя душа, як мандрівниця,

Втрачає дні, світиться.

Вдар її - вона вишкіриться,

Погладь її – вона помолиться.

Вдар її - вона вишкіриться,

Погладь її – вона помолиться.