Bodenstown Churchyard - The Wolfe Tones

In Bodenstown churchyard there is a green grave

And wildly around it the winter winds rave;

Small shelter I ween are the ruined walls there

When the storm sweeps down on the plains of Kildare

Once I lay on that sod it lies over Wolfe Tone

And thought how he perished in prison alone

His friends unavenged and his country unfreed

«Oh, bitter,» I said, «is the patriots meed

«For in him the heart of a woman combined

With heroic spirit and a governing mind

A martyr for Ireland, his grave has no stone

His name sheldom named, and his virtues unknown.»

I was woke from my dream by the voices and tread

Of a band who came into the home of the dead;

They carried no corpse, and they carried no stone

And they stopped when they came to the grave of Wolfe Tone

There were students and peasants, the wise and the brave

And an old man who knew him from cradle to grave

And children who thought me hard-hearted, for they

On that sanctified sod were forbidden to play

But the old man, who saw I was mourning there, said:

«We come, sir, to weep where young Wolfe Tone is laid

And we’re going to raise him a monument, too

A plain one, yet fit for the loyal and true.»

My heart overflowed, and I clasped his old hand

And I blessed him, and blessed every one of his band:

«Sweet, sweet tis to find that such faith can remain

In the cause and the man so long vanquished and slain.»

In Bodenstown churchyard there is a green grave

And freely around it let winter winds rave

Far better they suit him the ruin and gloom

Till Ireland, a nation, can build him a tomb

На цвинтарі Боденстауна є зелена могила

І дико навколо нього вирують зимові вітри;

Маленький притулок I ween — це зруйновані стіни

Коли шторм обрушується на рівнини Кілдера

Коли я лежу на тій дернині, вона залягає над Вулфом Тоном

І подумав, як загинув у в’язниці один

Його друзі не помстилися, а його країна невизволена

«Ой, гірко, — сказав я, — це ж патріоти змирилися

«Бо в нім поєдналося серце жінки

З героїчним духом і керуючим розумом

Мученик за Ірландію, на його могилі немає каменю

Його ім’я не називають, а його чесноти невідомі».

Мене розбудили від сну голоси та кроки

Про групу, яка прийшла в дім мертвих;

Вони не несли ні трупа, ні каміння

І вони зупинилися, коли прийшли до могили Вольфа Тона

Були студенти й селяни, мудрі й сміливі

І старий, який знав його від колиски до могили

І діти, які вважали мене жорстокою, бо вони

На освяченому дернині заборонялося грати

Але старий, який бачив, що я там сумую, сказав:

«Ми прийшли, сер, плакати там, де лежить молодий Вулф Тоун

І ми також збираємося поставити йому пам’ятник

Звичайний, але придатний для вірних і вірних».

Моє серце переповнилося, і я схопила його стару руку

І я благословив його, і благословив кожного з його гурту:

«Мило, солодко – знайти, що така віра може залишитися

У справі й чоловік, так давно переможений і вбитий».

На цвинтарі Боденстауна є зелена могила

І вільно навколо нього нехай марять зимові вітри

Набагато краще вони йому пасують руїною і мороком

Поки Ірландія, нація, не зможе побудувати йому гробницю