The Black Matilda - The Rumjacks

By the windy shores o Canada bay I broke my fast for Lucia’s day

A beguiling figure she blew my way & rattled me rovin' heart

The snipers crack, the metronome of pricy heels on polished stone

That I were soon to call my own by way o' the ancient art

I were cozened by a whiff-o-the-whim that scours the Costa harryin'

The likes o' men who’ve lost the lamp, the rudderless and bewildered

The sands below are littered wi' bones o' those who’ve taken a belly o' stones

And turned their backs on wives & homes to follow the black Matilda

Ho-ro m’lovelies cross yer hearts & hope to die

If e’er ye’re drawn beneath a murky fathom of her eye

Ho-ro my lovelies kiss yer arse a fond goodbye

Ye’ll never again be able to lift yer head so bloody high

For even the boys of Inverary know, from Tortuga to Jericho

She took three hundred souls below off the deck o' the Andalusia

The poets and the Sages tried to warn us down the ages

Their blood drips from the pages where they tell o' the Black Matilda

She pursed her lips & spun a tune as fine as any silk cocoon

That’s ever left McEacherns loom & held me there in a tawper

A bastard I was born y’ken?

I lived as tho' I’d never end

I’ll die a disenchanted man, they’ll bury me as a pauper

For men have drowned & men have swung, the brig at Iron Cove were hung

Wi' a garland of the old, the young, all battered & unfamiliar

Theres no poetry theres no tune, no point in howlin' at the moon

A caution to ye very soon ye’ll waltz yer Black Matilda

By the windy shores O' Canada bay I blew my friggin brains away

Its not as tho' i’m proud to say, its not as tho I coulda killed her

I’m off to Hells begotten shores where men like me have sailed before

And they shall sail forever more in the name o' the Black Matilda

Ho-Ro m’lovelies cross yer hearts & hope to die

Its enough to make ye cry, enough to make ye cry!

Ho-Ro m’lovelies kiss yer arse a fond goodbye

Its enough to make ye cry, enough to make ye DIE!

Біля вітряних берегів затоки Канади я розголодився на день Люсії

Чарівна фігура, вона продула мені дорогу й розколоти моє серце

Снайпери тріщать, метроном дорогих каблуків на полірованому камені

Що незабаром я називаю своїм за  античного мистецтва

Я був заспокоєний примхою, яка обшукує Коста

Такі люди, як люди, які втратили лампу, безкермові й розгублені

Піски внизу всипані кістками тих, хто взяв живіт із каменів

І повернулися спиною до дружин і дому, щоб піти за чорною Матильдою

Ho-ro m’lovelies перетинають ваші серця та сподіваються померти

Якщо колись ви притягуєтеся під її тьмяне око

Хо-ро, мої любі, цілують тебе в дупу на прощання

Ви більше ніколи не зможете підняти голову так високо

Бо навіть хлопці Інвері знають, від Тортуги до Єріхону

Вона забрала триста душ внизу з палуби Андалусії

Поети та мудреці намагалися попередити нас протягом століть

Їхня кров капає зі сторінок, де вони розповідають про Чорну Матильду

Вона стиснула губи й закрутила тонку, як будь-який шовковий кокон

Це завжди залишало ткацький верстат МакІчернса й тримало мене там у таупері

Сволотою, я народився?

Я жив так, як я ніколи не закінчую

Я помру розчарованою людиною, вони поховають мене як жебрака

Бо люди потонули, а люди замахнулися, бриг у Залізній Коув повісили

Це гірлянда старих, молодих, усіх побитих і незнайомих

Немає поезії, немає мелодії, немає сенсу вити на місяць

Застереження для вас, дуже скоро ви будете вальсувати на своїй Чорній Матильді

Біля вітряних берегів Канадської бухти я знесло собі мізки

Це не те, що я з гордістю кажу, це не те, що я міг би її вбити

Я їду до берегів, народжених пеклом, куди такі люди, як я, вже плавали

І вони будуть пливти вічно в ім’я Чорної Матильди

Ho-Ro m’lovelies перетинають ваші серця та сподіваються померти

Досить, щоб ви заплакали, достатньо, щоб заплакати!

Ho-Ro m’lovelies цілують тебе в дупу на прощання

Досить, щоб ви заплакали, достатньо, щоб померти!