The Foggy Dew - The Dubliners

As down the glen one Easter morn to a city fair rode I

There Armed lines of marching men in squadrons passed me by

No pipe did hum nor battle drum did sound it’s dread tatoo

But the Angelus bell o’er the Liffey swell rang out through the foggy dew

Right proudly high over Dublin Town they hung out the flag of war

'Twas better to die 'neath an Irish sky than at Sulva or Sud El Bar

And from the plains of Royal Meath strong men came hurrying through

While Britannia’s Huns, with their long range guns sailed in through the foggy

dew

But the bravest fell, and the requiem bell rang mournfully and clear

For those who died that Eastertide in the springing of the year

And the world did gaze, in deep amaze, at those fearless men, but few

Who bore the fight that freedom’s light might shine through the foggy dew

'Twas Britannia bade our Wild Geese go that small nations might be free

But their lonely graves are by Sulva’s waves or the shore of the Great North Sea

Oh, had they died by Pearse’s side or fought with Cathal Brugha

Their names we will keep where the fenians sleep 'neath the shroud of the foggy

dew

Ah, back through the glen I rode again and my heart with grief was sore

For I parted then with valiant men whom I never shall see more

But to and fro in my dreams I go and I’d kneel and pray for you,

For slavery fled, O glorious dead, When you fell in the foggy dew.

Як по долині одного великоднього ранку на міський ярмарок їхав я

Повз мене пройшли озброєні черги маршируючих в ескадрильях

Жодна трубка не гула, а бойовий барабан не звучав, це жахливе тату

Але крізь туманну росу пролунав дзвіночок «Ангелус» над луною Ліффі

Прямо високо над Дубліном вони вивісили прапор війни

«Краще померти під ірландським небом, ніж у Сульві чи Суд Ель Барі

І з рівнин Роял-Міту поспішали сильні люди

У той час як британські гуни зі своїми далекобійними гарматами пливли крізь туман

роса

Але впали найсміливіші, і дзвінок-реквієм пролунав скорботно й ясно

Для тих, хто помер у той пасхальний час навесні року

І світ з глибоким подивом дивився на тих безстрашних людей, але їх небагато

Хто виніс боротьбу, щоб світло свободи засяяло крізь туманну росу

«Британія попросила наших диких гусей піти, щоб малі нації були вільними

Але їхні самотні могили біля хвиль Сульви чи берега Великого Північного моря

О, якби вони загинули на боці Пірса чи воювали з Каталом Бругою

Їхні імена ми збережемо там, де сплять феніани під покровом туману

роса

Ах, назад крізь долину я знову їхав, і моє серце від горя болить

Бо я розлучився тоді з доблесними чоловіками, яких більше ніколи не побачу

Але туди й сюди у своїх снах я ходжу і я б став на коліна й молився за тебе,

Бо рабство втекло, о славний мертве, Коли ти впав у туманну росу.