Холод - Тараканы!

Незваным чувством ворвался

Холод и остался навсегда.

Я пробовал сбежать,

Лишь силу умножал его на два.

Я ждал рассвета, ждал, ждал знамения,

Пытаясь отделить, отделить свой разум от себя.

Рука, как будто сама,

Подносит медленно часы к глазам.

И чувство, словно умер тот,

Кто был любим много лет назад.

Я ждал рассвета, ждал, ждал знамения,

Пытаясь отделить, отделить свой разум от себя.

Непроханим почуттям увірвався

Холод і залишився назавжди.

Я спробував втекти,

Лише силу множив його на два.

Я чекав світанку, чекав, чекав знамення,

Намагаючись відокремити, відокремити свій розум від себе.

Рука, наче сама,

Підносить повільно годинник до очей.

І почуття, ніби помер той,

Хто був коханий багато років тому.

Я чекав світанку, чекав, чекав знамення,

Намагаючись відокремити, відокремити свій розум від себе.