On the Decline of Oracles - Sylvia Plath

My father kept a vaulted conch

By two bronze bookends of ships in sail,

And as I listened its cold teeth seethed

With voices of that ambiguous sea

Old Böcklin missed, who held a shell

To hear the sea he could not hear.

What the seashell spoke to his inner ear

He knew, but no peasants know.

My father died, and when he died

He willed his books and shell away.

The books burned up, sea took the shell,

But I, I keep the voices he

Set in my ear, and in my eye

The sight of those blue, unseen waves

For which the ghost of Böcklin grieves.

The peasants feast and multiply.

Eclipsing the spitted ox I see

Neither brazen swan nor burning star,

Heraldry of a starker age,

But three men entering the yard,

And those men coming up the stair.

Profitless, their gossiping images

Invade the cloistral eye like pages

From a gross comic strip, and toward

The happening of this happening

The earth turns now.

In half an hour

I shall go down the shabby stair and meet,

Coming up, those three.

Worth

Less than present, past — this future.

Worthless such vision to eyes gone dull

That once descried Troy’s towers fall,

Saw evil break out of the north.

Мій батько тримав склепінчасту раковину

За двома бронзовими форзацями кораблів під вітрилами,

І поки я слухав, його холодні зуби закипіли

З голосами цього неоднозначного моря

Старий Беклін промахнувся, який тримав снаряд

Щоб чути море, він не міг чути.

Те, що черепашка говорила його внутрішньому вуху

Він знав, але не селяни знають.

Мій тато помер, і коли він помер

Він заповіт своїх книг і шкаралупи.

Книги згоріли, море взяло мушлю,

Але я, я зберігаю голоси він

Встановіть у вухо та в око

Вигляд ціх блакитних, невидимих ​​хвиль

За чим сумує привид Бекліна.

Селяни бенкетують і множаться.

Затьмарення плюного вола Я бачу

Ні нахабний лебідь, ні палаюча зірка,

Геральдика старшого віку,

Але троє чоловіків заходять у двір,

І ті чоловіки, які піднімаються сходами.

Безприбуткові, їхні образи пліткують

Вторгніться в монастирське око, як сторінки

Від грубого коміксу й далі

Відбувається це відбувається

Земля зараз обертається.

За півгодини

Я зійду по пошарпаних сходах і зустрінуся,

Піднімуться ці троє.

варто

Менше, ніж теперішнє, минуле — це майбутнє.

Нічого не варте такого бачення, щоб очі потускніли

Це колись описало падіння веж Трої,

Побачив зло, що виривається з півночі.