Солдат - Стас Михайлов

Расколото небо, сирены вой,

И трудно уже дышать.

Письмо не окончил, унес с собой,

И взвод пошел умирать.

И в строчках последних к своей семье

Он душу излил сполна,

Он только собрался любить и жить,

Но скомкала жизнь война.

Он только собрался любить и жить,

Но скомкала жизнь война.

Другу в окопе посмотрит в глаза

И поцелует образок,

Но ничего, но ничего

Прощай, браток!

Ему так хотелось о многом сказать

И детям дать последний наказ,

Но ничего не изменить, опять приказ!

Но ничего не изменить, опять приказ!

Остался красивым и молодым в памяти тот солдат.

Взглянув на прощание на эту жизнь, к другой шагнул наугад.

И только для той, кому было письмо, он вечно будет живой.

О, сколько таких сиротливых глаз ждут вечно мужей домой!

О, сколько таких сиротливых глаз ждут вечно мужей домой!

Ему так хотелось о многом сказать

И детям дать последний наказ,

Но ничего не изменить, опять приказ!

Но ничего не изменить, опять приказ!

Опять приказ!

Розколото небо, сирени виття,

І важко вже дихати.

Лист не закінчив, забрав із собою,

І взвод пішов умирати.

І в рядках останніх до своєї родини

Він душу вилив сповна,

Він тільки зібрався любити і жити,

Але зімкала життя війна.

Він тільки зібрався любити і жити,

Але зімкала життя війна.

Другу в¦окопі подивиться в очі

І поцілує образок,

Але нічого, але нічого

Прощавай, братку!

Йому так хотілося про багато сказати

І дітям дати останній наказ,

Але нічого не змінити, знову наказ!

Але нічого не змінити, знову наказ!

Залишився гарним і молодим у пам'яті той солдат.

Поглянувши на прощання на це життя, до другого ступив навмання.

І тільки для тієї, кому був лист, він завжди буде живий.

О скільки таких сиротливих очей чекають вічно чоловіків додому!

О скільки таких сиротливих очей чекають вічно чоловіків додому!

Йому так хотілося про багато сказати

І дітям дати останній наказ,

Але нічого не змінити, знову наказ!

Але нічого не змінити, знову наказ!

Знову наказ!