Офицер белый - Стас Михайлов

Ах, как хочется еще пожить.

Ах, как хочется во сне летать.

Ах, как хочется еще любить.

Ах, как не хочется мне умирать.

Я офицер белый, а жизнь возьмет красный.

Я за царя и веру, а он живет напрасно.

Ну, вот и мое утро!

И все не так и сумрак быстро тает.

Глаза на небо смотрят с грустью, Ну вот и все, нас расстреляют.

Нас небо всех, всех примет, оно своих знает.

Кто не жалел жизни и кто дошел до края.

Им небо все, все вспомнит: кто купола рушил

И как пойдут в пекло загубленные души.

И тихо щелкнув сталью, его глаза меня пронзили.

И все же все мы братья, а вы меня, а вы меня,

А вы меня убили.

Ах, как хочется еще пожить.

Як хочеться ще пожити.

Ах, як хочеться уві сні літати.

Як хочеться ще любити.

Ах, як не хочеться мені вмирати.

Я офіцер білий, а життя візьме червоний.

Я за царя і віру, а він живе даремно.

Ну, ось і мого ранку!

І все не так і сутінки швидко тане.

Очі на небо дивляться з сумом, Ну ось і все, нас розстріляють.

Нас небо всіх, усіх прийме, воно знає своїх.

Хто не шкодував життя і хто дійшов до краю.

Їм небо все, все згадає: хто куполи рушив

І як підуть у пекло загублені душі.

І тихо клацнувши сталлю, його очі мене пронизали.

І все же всі ми брати, а ви мені, а ви мені,

А ви мене вбили.

Як хочеться ще пожити.