Есенину - Стас Михайлов

Не держи меня!

Не в последний раз.

Не держи меня!

Сердце мается.

Отпусти меня в предрассветный час

Под березами, да покаяться.

Побежит слеза и на землю пав,

Подниму глаза к Богу в небеса.

Сколько я грешил, сколько водки пил,

Сколько женщин мял, да стихов писал?

Больше не могу, страшно одному

Прожигать мне жизнь в буйственном бреду.

Помоги Господь, из не понятых

Стать частицею своей Родины!

Сердце просвети бедное мое,

Боже, счастье дай, если есть оно.

Нарыдаюсь всласть, поцелую мать

И пойду кутить, по Руси бродить.

Не держи меня!

Не в последний раз.

Не держи меня!

Сердце мается!

Не тримай мене!

Не в останній раз.

Не тримай мене!

Серце мається.

Відпусти мене в передсвітанковий час

Під березами, та покаятися.

Побіжить сльоза і на землю впавши,

Підніму очі до Бога в небеса.

Скільки я грішив, скільки горілки пив,

Скільки жінок м'яв, та віршів писав?

Більше не можу, страшно одному

Пропалювати мені життя в буйстві.

Допоможи Господь, з не зрозумілих

Стати частинкою своєї Батьківщини!

Серце просвіти бідне моє,

Боже, щастя дай, якщо воно є.

Наридаюсь досхочу, поцілую матір

І піду кутити, по Русі блукати.

Не тримай мене!

Не в останній раз.

Не тримай мене!

Серце мається!