Contando Los Segundos - Solitario

Ya he intentao' más de una vez salir del laberinto

Y si siempre me pierdo será porque siempre hago lo mismo

Y yo estoy aquí solo de momento

Soplando este dado antes de que me lo sople el viento

Y se lo lleve, a la velocidad de un tren

Como aquel que vino cuando yo no estaba en el andén

Y esos chavales son felices

Saliendo to' los días, yo no salgo en to' el verano y eso es triste

Veo vuestras putas fotos en instagram

Con la tristeza de mirar tras la dureza del cristal

Con el que veo al vida de otros cómo pasa

Y la mía desvanecerse un poco más

Con la añoranza de aquello que nunca tuve

Nunca fui feliz aunque flotase en una nube

Porque la lluvia me hizo caer en un mundo hostil

Que comenzaba cada lunes

Y yo aquí solo

Contando los segundos me deslizo por el folio

Como un pensador que siempre se hastía de sí mismo

Y acaba culpándose hasta de lo que no hizo

Cómo ese brote de verdor

En una planta mustia cuya vida se acabó

Y lo que queda de ella no es más que un resquicio

Cómo esa melodía que perdiose en el bullicio

Callen sus voces si no tienen que decirme

El mundo es sordomudo y por eso no puede oírme

Algunas voces tenues gritan sin ser escuchadas

Chica sorbeme la vida o tómatela a cucharadas

Llevo todo el puto día escribiendo

Y si aún no me he vuelto loco será que me estoy volviendo

Y no sé qué va a ser de mí si sigo en este trance

Déjame salir de aquí, vida perra dame un chance

O dame un arma y balas de su calibre

Es la única forma que concibo de ser libre

Si la libertad se basa en el escape

De un mundo en forma de jaula, o hasta que el tiempo te mate

La muerte como única forma de hallar calma

Y disipar la soledad de este cuerpo junto a mi alma

Con el precio de no volver a vivirla

Prefiero seguir vivo aún sabiendo que esto no es vida

Y yo aquí solo

Contando los segundos me deslizo por el folio

Como un pensador que siempre se hastía de sí mismo

Y acaba culpándose hasta de lo que no hizo

Cómo ese brote de verdor

En una planta mustia cuya vida se acabó

Y lo que queda de ella no es más que un resquicio

Я вже не раз намагався вибратися з лабіринту

І якщо я завжди гублюсь, то це тому, що я завжди роблю те саме

А я тут тільки на мить

Здути цей кубик, перш ніж вітер занесе його мені

І відвезти, зі швидкістю потяга

Як той, що приходив, коли мене не було на пероні

І ті діти щасливі

Виходжу кожен день, я не виходжу все літо, і це сумно

Я бачу твої довбані фото в інстаграмі

З сумом дивлячись крізь твердість скла

З якою я бачу життя інших, як воно проходить

А мої ще більше зникають

З тугою за тим, чого я ніколи не мала

Я ніколи не був щасливий, навіть якщо я плив на хмарі

Бо дощ змусив мене потрапити у ворожий світ

який починався кожного понеділка

А я тут одна

Рахуючи секунди, я ковзаю по фоліанту

Як мислитель, який завжди хворів на себе

І він зрештою звинувачує себе в тому, чого не робив

Як той бутон зелені

У зів’ялої рослини, життя якої закінчилося

А те, що від неї залишилося, — це лише лазівка

Як та мелодія, що загубилася в метушні

Заглушіть ваші голоси, якщо вам не потрібно говорити мені

Світ глухий і тому мене не чує

Якісь слабкі голоси непочуто кричать

Дівчино, потягуй моє життя або приймай його ложкою

Я писав цілий чортів день

І якщо я ще не збожеволів, то тому, що божеволію

І я не знаю, що зі мною станеться, якщо я продовжу в цьому трансі

Випусти мене звідси, сукине життя дай мені шанс

Або дайте мені пістолет і кулі вашого калібру

Це єдиний спосіб, яким я можу уявити себе вільним

Якщо свобода базується на втечі

Світ клітки, або поки час не вб’є вас

Смерть як єдиний спосіб знайти спокій

І розвій самотність цього тіла поруч з моєю душею

Ціною того, щоб не жити знову

Я вважаю за краще залишитися в живих, навіть знаючи, що це не життя

А я тут одна

Рахуючи секунди, я ковзаю по фоліанту

Як мислитель, який завжди хворів на себе

І він зрештою звинувачує себе в тому, чого не робив

Як той бутон зелені

У зів’ялої рослини, життя якої закінчилося

А те, що від неї залишилося, — це лише лазівка