В последнем школьном танце - Соль земли

Я видел вас в «Ракете», делал вид, что не заметил,

И в супермаркете мне улыбались ваши дети.

Вы на машине едете мимо, а я иду пешком,

Вспоминаю дуб у школы, как попал в тебя снежком.

Смешно, но мы децл по-позже замутили с тобой.

Я эту бойкую девчонку проводил домой.

Этот подъезд твой по ходу.

Жду после танцев,

Чтоб любоваться, как под твоей походкой листья разлетаются.

Мне не даются твои плечи.

Сентябрь.

Вечер.

Мы идём вдвоём, асфальт калечим

Ты каблуками, а я подошвами,

И вот уже друг друга руками трогаем с дрожью мы.

Пусть будет дождь, пусть волосы твои намокнут,

Ты будешь их сушить, я буду бродить под окнами.

Позже ты мне в прихожей показала грудь,

Сказала: «Будь моим первым!», разделась нервно.

Наверно, я был груб, мы торопились глупо,

Губы пылали алым, что-то с тумбочки упало там,

И вдруг ты стала такой холодной и чужой,

Я был усталый и голодный, и я ушёл.

Шёл снег, мы, как Адам и Ева, прятались от гнева,

И себе врали, что ничего не потеряли,

И вспоминали, как жили дети, зла не ведали.

Куда же мы спешили, что же мы наделали?

Мои семнадцать, твои шестнадцать,

Мы кружим в вальсе в последнем школьном танце.

Мы стали старше.

Чего ещё желать?

Ты замужем за Сашей, а я женат.

И между нами тишина, и так не просто мне помнить,

Как твоё тело летело в белые простыни.

Ты не моя, а я не твой,

Но ведь и ты, бывает, хочешь снова выпускной.

Глазам не веря, я вспомнил бал, на стул упал.

А это чё с тобою за амбал?

Это ты?

Я ничего не перепутал?

И мне не хватит воли… Сколько тебе сегодня?

Всего пятнадцать или твои двадцать пять?

Губы помнят, этого не отнять.

И в ресторане мы за разными столами,

Но ты моя следующий танец весь!

Знаешь, брат, тебе сюда лучше не лезть:

Я её знаю наизусть, так что не суйся.

Мы не родня.

Как ты там без меня?

Вспомнились разом горы Кавказа,

Нева и сила Дона, мои прыжки с балконов.

Твой сон тревожил пьяный мой разговор.

В подъезде вместе будем мы всегда,

И сломанный мой нос это ерунда.

Но разлетелось с треском всё, и аргументы веские

Подружки твои говорили, я слишком дерзкий,

Но уж не тряпка!

В любой схватке

Готов был жизнь отдать!

И что теперь?

Страдать?

Скоро всё встанет на круги своя.

Семья есть семья, а я с ума сошёл.

Целуй меня быстрей, пока он не пришёл!

Это наша песня!

Да вся планета наша!

Я бачив вас у «Ракеті», вдавав, що не помітив,

І в супермаркеті мені посміхалися ваші діти.

Ви на машині їдете повз, а я йду пішки,

Згадую дуб у школи, як потрапив у тебе сніжком.

Смішно, але ми децл пізніше замутили з тобою.

Я це жваве дівчисько проводив додому.

Цей під'їзд твій по ходу.

Чекаю після танців,

Щоб милуватися, як під твоєю ходою листя розлітається.

Мені не даються твої плечі.

Вересень.

Вечір.

Ми йдемо вдвох, асфальт калечимо

Ти каблуками, а я підошвами,

І ось уже один одного руками чіпаємо з тремтінням ми.

Нехай буде дощ, нехай волосся твоє намокне,

Ти будеш їх сушити, я бродитиму під вікнами.

Пізніше ти мені в передпокої показала груди,

Сказала: «Будь моїм першим!», роздяглася нервово.

Напевно, я був грубий, ми поспішали безглуздо,

Губи палали червоним, щось із тумбочки впало там,

І раптом ти стала такою холодною і чужою,

Я був втомлений і голодний, і я пішов.

Йшов сніг, ми, як Адам і Ева, ховалися від гніву,

І собі брехали, що нічого не втратили,

І згадували, як жили діти, зла не знали.

Куди же ми спішили, що же ми наробили?

Мої сімнадцять, твої шістнадцять,

Ми кружляємо в вальсі в останньому шкільному танці.

Ми стали старшими.

Чого ще бажати?

Ти одружена з Сашею, а я одружений.

І між нами тиша, і так не просто мені пам'ятати,

Як твоє тіло летіло в білі простирадла.

Ти не моя, а я не твій,

Але ж і ти, буває, хочеш знову випускний.

Очам не вірячи, я згадав бал, на стілець впав.

А це що з тобою за амбал?

Це ти?

Я нічого не переплутав?

І мені не вистачить волі… Скільки тобі сьогодні?

Усього п'ятнадцять чи твої двадцять п'ять?

Губи пам'ятають, цього не відняти.

І в ресторани ми за різними столами,

Але ти моя наступний танець весь!

Знаєш, брате, тобі сюди краще не лізти:

Я її знаю напам'ять, так що не суйся.

Ми не родня.

Як ти там без мене?

Згадали разом гори Кавказу,

Нева і сила Дона, мої стрибки з балконів.

Твій сон турбував п'яну мою розмову.

У під'їзді разом будемо ми завжди,

І зламаний мій ніс це дурниця.

Але розлетілося з тріском все, і аргументи вагомі

Подружки твої говорили, я дуже зухвалий,

Але вже не ганчірка!

У будь-якій сутичці

Готовий був життя віддати!

І що тепер?

Страждати?

Скоро все встане на круги своя.

Сім'я є сім'я, а я розуму зійшов.

Цілуй мене швидше, поки він не прийшов!

Це наша пісня!

Так, вся планета наша!