The Old Jimmy Woodser - Slim Dusty

The old Jimmy Woodser comes into the bar

Unwelcomed, unnoticed, unknown,

Too old and too odd to be drunk with, by far;

So he glides to the end where the lunch baskets are,

And they say that he tipples alone.

And they say that he tipples alone.

His frockcoat is green and the nap is no more,

And his hat is not quite at its best;

He wears the peaked collar our grandfathers wore,

The black-ribbon tie that was legal of yore,

And the coat buttoned over his breast.

And the coat buttoned over his breast.

But I dreamed, as he tasted his 'bitter' to-night,

And the lights in the bar-room grew dim,

That the shades of the friends of that other day’s light,

And of girls that were bright in our grandfathers" sight,

Lifted shadowy glasses to him.

Lifted shadowy glasses to him.

Yes the old Jimmy Woodser comes into the bar

Unwelcomed, unnoticed, unknown,

Too old and too odd to be drunk with, by far;

So he glides to the end where the lunch baskets are,

And they say that he tipples alone.

Then I opened the door, and the old man passed out,

With his short, shuffling step and bowed head;

And I sighed;

for I felt, as I turned me about,

An odd sense of respect, born of whisky no doubt,

For a life that was fifty years dead.

For a life that was fifty years dead.

And I thought, there are times when our memory trends

Through the future, as 'twere on its own,

That I, out-of-date ere my pilgrimage ends,

In a new-fashioned bar to dead loves and dead friends

Might drink, like the old man, alone.

Might drink, like the old man, alone.

У бар заходить старий Джиммі Вудсер

Небажаний, непомічений, невідомий,

Занадто старий і надто дивний, щоб бути з ними п’яним;

Тож він ковзає до кінця, де кошики з обідом,

І кажуть, що він чає один.

І кажуть, що він чає один.

Його сюртук зелений і дрімоти більше,

І його капелюх не зовсім в кращому вигляді;

Він носить гострий комір, який носили наші діди,

Краватка з чорною стрічкою, яка раніше була законною,

І пальто застібано на грудях.

І пальто застібано на грудях.

Але мені снилося, коли він смакував свою "гірку" сьогодні ввечері,

І світло в барі потьмяніло,

Щоб тіні друзів світла того дня,

І про дівчат, які були яскравими в очах наших дідів,

Підняв до нього темні окуляри.

Підняв до нього темні окуляри.

Так, у бар заходить старий Джиммі Вузер

Небажаний, непомічений, невідомий,

Занадто старий і надто дивний, щоб бути з ними п’яним;

Тож він ковзає до кінця, де кошики з обідом,

І кажуть, що він чає один.

Тоді я відчинив двері, і старий зник,

Своїм коротким, шаркаючим кроком і схиленою головою;

І я зітхнув;

бо я відчув, як обернувшись про себе,

Дивне почуття поваги, безсумнівно, породжене віскі,

За життя, яке було мертвим п’ятдесят років.

За життя, яке було мертвим п’ятдесят років.

І я подумав, що бувають випадки, коли наша пам’ять змінюється

Через майбутнє, як 'були самі по собі,

Що я, застарілий до закінчення моєї паломництва,

У новомодному барі для мертвих коханців і мертвих друзів

Може пити, як старий, сам.

Може пити, як старий, сам.