Henry Lawson's Pen - Slim Dusty

Sometimes kind people comment on the ballads I have wrote,

Even though sometimes I sing them on a dry and battered note,

And they always place importance on what’s said not sung by men,

For quality’s not in the voice but in paper and the pen.

But this song is no great ballad with writing skill attached,

Oh it’s just a simple story that I hope your ears will catch,

Of the backgrounds of my ballads and the hours that I spend

In the bush or at the table with Henry Lawson’s pen.

One time when I was travelin' just kind of driftin' round,

I went through Lawson country, then on to Grenfell town,

The old mining town was quiet and their parklands thrived with grass.

And the place where this great man was born was marked by stone and brass.

So slowly we walked over, then through the iron gate,

Oh we read the masters name plate, the old monument looked great,

Then my old mate showed me something, in the grass a fountain pen,

Then jokingly he said to me «Hey Henry’s lost his pen?»

So I took some strangers' rusty pen Lord knows who dropped it there?

But I smile and like to think that it was placed with so much care,

And that maybe Lawson left it 'cause he knew I’d be there then,

So I truly try to follow suit with Henry Lawson’s pen.

So I like to thank those people that enjoy my old bush songs,

And I’ll try to keep them comin' if the good Lord keeps me strong,

So I’ll go back to my table and give it a go again,

Cause I love to sing those ballads born from Henry Lawson’s pen.

Hey!

But this song is no great ballad with writing skill attached,

Oh it’s just a simple story that I hope your ears will

catch,

Of the backgroundsof my ballads and the hours that I spend

Іноді добрі люди коментують балади, які я написав,

Хоча іноді я співаю їх на суху й потерту ноту,

І вони завжди надають значення тому, що сказано, а не співають чоловіки,

Бо якість не в голосі, а в папері та ручці.

Але ця пісня не прекрасна балада з доданою майстерністю письма,

О, це проста історія, яку, я сподіваюся, ваші вуха зловлять,

Про фони моїх балад і години, які я проводжу

У кущах чи за столом із ручкою Генрі Лоусона.

Одного разу, коли я мандрував просто як драйфував,

Я проїхав через країну Лоусон, а потім в Гренфелл,

Старе шахтарське місто було тихим, а їхні парки процвітали травою.

І місце, де народився цей великий чоловік, було позначене каменем і латунню.

Тож повільно ми пройшли, потім крізь залізні ворота,

О, ми читали табличку з іменем майстрів, старий пам’ятник виглядав чудово,

Тоді мій старий товариш показав мені щось, у траві авторучку,

Тоді жартома він сказав мені «Гей, Генрі, втратив ручку?»

Тож я взяв чужу іржаву ручку, Бог знає хто її туди впустив?

Але я усміхаюся й хочу думати, що це розмістили так дбайливо,

І що, можливо, Лоусон залишив це, тому що він знав, що я буду там,

Тому я справді намагаюся наслідувати приклад Генрі Лоусона.

Тому я хотів би подякувати тим людям, які люблять мої старі пісні,

І я постараюся не запустити їх, якщо добрий Господь тримає мене сильним,

Тож я повернусь до  свого стола й спробую знову,

Бо я люблю співати ці балади, народжені пером Генрі Лоусона.

Гей!

Але ця пісня не прекрасна балада з доданою майстерністю письма,

О, це проста історія, яка я сподіваюся, що ваші вуха зрозуміють

виловити,

Про фон моїх балад і години, які я проводжу