Testamento - Silvio Rodríguez

Como la muerte anda en secreto

y no se sabe qu maana,

yo voy a hacer mi testamento,

a repartir lo que me falta

pues lo que tuve ya est hecho,

ya est abrigado, ya est en casa.

Yo voy a hacer mi testamento

para cerrar cuentas soadas.

Le debo una cancin a la sonrisa,

a la sonrisa de manantial, esa que salta:

le debo una cancin a toda prisa

para que quede que estuvo cerca, agazapada.

Le debo una cancin a lo que supe,

a lo que supe y no pudo ser ms que silencio:

le debo una cancin, una que ocupe

la cantidad de mordazamor de un juramento.

Le debo una cancin a los pecados,

a los pecados que no gast, los que no pude:

le debo una cancin, no como hermano,

slo de sal que el delectador tambin alude.

Le debo una cancin a la mentira,

a la mentira pequea, frgil, casi salva:

le debo una cancin endurecida,

una cancin asesina, bruta, sanguinaria.

Le debo una cancin al oportuno,

al oportuno mutilador de cuanta ala:

le debo una cancin de tono oscuro

que lo encadene a vagar su eterna madrugada.

Le debo una cancin a las fronteras,

a las fronteras humanas, no a las del misterio:

le debo una cancin tan poco nueva

como la voz ms elemental de los colegios.

Le debo una cancin a una bala,

a un proyectil que debi esperarme en una selva:

le debo una cancin desesperada,

desesperada por no poder llegar a verla.

Le debo una cancin al compaero,

al compaero de riesgos, al de la victoria:

le debo una cancin de canto nuevo,

una bandera comn que vuele con la historia.

Le debo una cancin, una, a la muerte,

una a la muerte voraz que se comer tanto:

le debo una cancin en que hunda el diente

y luego esparza con la explosin fuegos del canto.

Le debo una cancin a lo imposible,

a la mujer, a la estrella, al sueo que nos lanza:

le debo una cancin indescriptible

como una vela inflamada en vientos de esperanza.

Як смерть ходить таємно

і ти не знаєш що завтра,

Я збираюся скласти свою волю,

розподілити те, чого мені не вистачає

бо те, що я мав, уже зроблено,

Йому вже тепло, він уже вдома.

Я збираюся скласти свій заповіт

закрити рахунки мрії.

Я зобов'язаний піснею посмішці,

до весняної посмішки, тієї, що скаче:

Я винен тобі пісню в поспіху

так, щоб він залишився близько, пригнувшись.

Я зобов'язаний піснею тому, що я знав

до того, що я знав, і це не могло бути більше ніж тиша:

Я зобов’язаний йому піснею, такою, що займає

кількість лавгега в клятві.

Я зобов'язаний піснею гріхам,

до гріхів, яких я не витратив, тих, які я не міг:

Я йому зобов'язаний піснею, не як брату,

лише сіль, на яку також натякає читач.

Я зобов'язаний піснею брехні,

до маленької, тендітної, майже врятованої брехні:

Я винна йому запеклою піснею,

вбивча, жорстока, кровожерлива пісня.

Я зобов'язаний піснею нагоді,

до своєчасного каліча, скільки крил:

Я зобов’язаний йому піснею, як непроглядна

що приковує його блукати своєю вічною зорею.

Я зобов'язаний піснею кордонам,

до людських кордонів, а не до таємничих:

Я зобов’язаний йому такою новою піснею

як найелементарніший голос шкіл.

Пісню я зобов'язаний кулі

на снаряд, який, мабуть, чекав на мене в джунглях:

Я зобов’язаний йому відчайдушною піснею

відчайдушно не зміг її побачити.

Я зобов'язаний піснею своєму партнерові,

партнеру ризиків, партнеру перемоги:

Я винна йому нову співочу пісню,

загальний прапор, який майорить з історією.

Пісню, одну, я зобов'язаний смерті,

один до хижої смерті, що так багато їсть:

Я йому зобов’язана піснею, в якій він точить зуби

а потім розлітаються з вибухом вогнів пісні.

Я зобов'язаний піснею неможливому,

до жінки, до зірки, до мрії, що запускає нас:

Я зобов’язаний йому невимовною піснею

як свічка, запалена на вітрі надії.