Запертые - ШАРЫ

Там, где не светят фонари,

Я топлю в бутылке горькой свою жену с детьми.

Оставив всё, что капает на мозг, как кран, позади.

Своё тело на съедение клопам, mon ami.

В попытке саморазрушения напиться

И сойти с ума на станции утешения в больнице.

В этом колесе Сансары мы как запертые звери

В необъятной панораме параллельных и панельных.

В чьей то кухне зажжется свет.

Люди в окнах, как звёзды, близки.

Спящий город задушит снег

Нашей вечной тоски.

Танцуй в припадке просветления,

На ощупь в полумраке найди дверь;

Наполовину искренние извинения.

Кто мы друг другу теперь?

В чьей то кухне зажжется свет.

Люди в окнах, как звёзды, близки.

Спящий город задушит снег

Нашей вечной тоски.

В чьей то кухне зажжется свет.

Люди в окнах, как звёзды, близки.

Спящий город задушит снег

Нашей вечной тоски.

Там, де не світять ліхтарі,

Я топлю у пляшці гіркою свою дружину з дітьми.

Залишивши все, що капає на мозок, як кран, позаду.

Своє тіло на поживу клопам, mon ami.

У спробі саморуйнування напитися

І збожеволіти на станції розради в лікарні.

У цьому колесі Сансари ми як замкнені звірі

У неосяжній панорамі паралельних та панельних.

У чиїйсь кухні запалиться світло.

Люди у вікнах, як зірки, близькі.

Спляче місто задушить сніг

Нашої вічної туги.

Танцюй у нападі просвітлення,

На дотик у напівтемряві знайди двері;

Наполовину щирі вибачення.

Хто ми один одному тепер?

У чиїйсь кухні запалиться світло.

Люди у вікнах, як зірки, близькі.

Спляче місто задушить сніг

Нашої вічної туги.

У чиїйсь кухні запалиться світло.

Люди у вікнах, як зірки, близькі.

Спляче місто задушить сніг

Нашої вічної туги.