Confessional of the Black Penitent - Second To Sun

Early morning, happens, I’m going out

To gently hug the birch tree

I’d want to ask the Sun

Why the fuck I deserved this?

Why, The Sun, are you shining?

We’re in deepwoods

Have you nothing to say, speachless?

There is no single soul around me

Maybe you can tell me something?

Peer better in the ruins, deeper

Not by the good, look

So after all, people are inessential

You’re indifferent for our grief

The Sun still shining and whists

The Sun can’t hear the prayer’s squeak

It only burns with light of vengeance

But we are heard well by The Darkness

O, the burden of time, I know

The Light has no end and edge

But through the channels of dried up rivers

One can see, everyone has own age

Yesterday — the river, tomorrow — the steppe

And a bit later — the forest deep

Trees will become a deadfall

And then again, and one more time

Oh, if only everyone could get

That deadfall is needed

That happiness can be different

But hell no, let The Sun shine

To be a good mother, father

Let in the child in father’s home

Guard him from cold, here’s light and warmth

But you should drive him away

Here’s scream and howl, the fathers moans

Roar of the argue of thousand voices

The Sun shines madly

On the cryptic soul’s rush

O, the burden of time, I know

The Light has no end and edge

But through the channels of dried up rivers

One can see, everyone has own age

Only when you feel the time’s pain

Throwing out the treasure of light’s gold

The skies will break the moon’s bell

The Sun will set behind the hill

Winter day, or summer day

The only thing you want to see is shadow

Which hides the howling of the local village

The silent scream, noise, someone’s cry

Only when you feel the time’s pain

Throwing out the treasure of light’s gold

The skies will break the moon’s bell

The Sun will set behind the hill

Wake up, people — not always light is good

Not all the saint in it’s existence

Not all the happiness in deity

But anyway, you’ll never learn

Рано вранці, буває, я виходжу

Щоб ніжно обійняти березу

Я хотів би запитати у Сонця

Чому в біса я заслужив це?

Чому, Сонечко, ти світиш?

Ми в глибоких лісах

Тобі нема що сказати, безмовний?

Навколо мене немає жодної душі

Може, ти можеш мені щось сказати?

Дивіться краще в руїнах, глибше

Не по добру, дивіться

Тому зрештою, люди несуттєві

Ти байдужий до нашого горя

Сонце все ще світить і свистить

Сонце не чує писк молитви

Воно тільки горить світлом помсти

Але нас добре чує The Darkness

О, тягар часу, я знаю

Світло не має кінця й краю

Але через русла пересохлих річок

Як видно, у кожного свій вік

Вчора — річка, завтра — степ

А трохи пізніше — ліс глибокий

Дерева стануть смертю

А потім знову, і ще раз

О, якби кожен міг отримати

Ця безвихідь потрібна

Це щастя може бути різним

Але до біса ні, нехай світить Сонце

Бути гарною мамою, батьком

Впустіть дитину в дім батька

Бережи його від холоду, тут світло і тепло

Але ви повинні його прогнати

Ось крик і завивання, стогін батьків

Гук тисячної суперечки

Сонце шалено світить

У пориві загадкової душі

О, тягар часу, я знаю

Світло не має кінця й краю

Але через русла пересохлих річок

Як видно, у кожного свій вік

Тільки тоді, коли відчуваєш біль часу

Викидаючи скарб із золота світла

Небо розіб’є місячний дзвін

Сонце зайде за пагорб

Зимовий день або літній день

Єдине, що ви хочете бачити, — це тінь

За яким приховується виття тутешнього села

Тихий крик, шум, чийсь плач

Тільки тоді, коли відчуваєш біль часу

Викидаючи скарб із золота світла

Небо розіб’є місячний дзвін

Сонце зайде за пагорб

Прокидайтеся, люди — не завжди світло — гарне

Не всі святі в їхньому існуванні

Не все щастя в божестві

Але в будь-якому випадку ти ніколи не навчишся