Павешаным у 1863 г. - Sciana

Калі ідуць на абардаж,

І поўніць полымя прасцяг

Да верху мачты — экіпаж

Цвікамі прыбівае сцяг.

Даўно здалася — нават сталь,—

І толькі зараз — мы памром

Пад сцягам, што ў прадонні хваль

Знікае разам з караблём.

Ў крыві краіны нашай бель,

Прыходзіць час смяротных сноў,

І нашай волі карабель,—

Няскораны,— ідзе на дно.

І сёння ў вечны наш працяг,

У неба на світанні дня

Уздымуць нас, як волі сцяг,

Якога й богу нельга зняць.

Під час посадки,

І полум'я сповнює простір

До верхівки щогли — екіпаж

Прапор прибитий цвяхами.

Я здався давно - навіть сталь, -

І тільки тепер - ми помремо

Під прапором, що в хвилях

Зникає разом з кораблем.

В нашій країні біла кров,

Настає час смертних мрій

І корабель нашої волі,—

Нескорений – йде на дно.

І сьогодні у вічності наше продовження,

До неба на світанку

Вони піднімуть нас, як прапор,

Якого бога не зняти.