Klagelied - Schandmaul

Angst und Dunkel um mich her

Weh' - mir wird das Herz so schwer

Dass ich Heim und Weib verlassen musst'

Das vergess' ich nimmermehr!

Dass des Krieges Faust, das Land verheert

Das vergess' ich nimmermehr!

Feuerschein in finst’rer Nacht

Warten auf den Tag der Schlacht

Trübe Augen unterm Sternenzelt

Blicken wie erfroren und leer

Tragen Kunde von der Macht

Der Welt — Last der Menschen

Schwarz und schwer!

Weit, so weit, wo die Sonne den Morgen grüßt

Weit, so weit, wo die Sehnsucht wohnt

Wo dein Mund mir lacht, bin ich jede Nacht

Wenn die Seelen wandern gehen

Schwer wie Blei, so kalt und grau

Senkt der Schlaf sich auf mein Haupt

Führt im Traum mich fort an jenen Ort

Wo in Frieden ich verweil'

Wo die Sonne und der Erde Kraft

Alles Leben lässt gedeihen

Ich erwach' im Morgengrauen

Der Tag der Schlacht lässt mich erschauern

Bald schon tönt des Feindes Kriegsgeschrei

Mordend werden wir vergehen

Wenn dem Tod ich in die Augen schau'

Werd' ich dort mich selbst einst sehen …

Weit, so weit, wo die Sonne den Morgen grüßt

Weit, so weit, wo die Sehnsucht wohnt

Wo dein Mund mir lacht, bin ich jede Nacht

Wenn die Seelen wandern gehen

Навколо мене страх і темрява

На жаль, мені так важко на серці

Що я мушу покинути дім і дружину

Я ніколи цього не забуду!

Що кулак війни спустошує землю

Я ніколи цього не забуду!

Світло вогню в темну ніч

В очікуванні дня битви

Похмурі очі під зоряним небом

Дивіться замерзлим і порожнім

Несуть звістки про силу

Світ — тягар людей

Чорний і важкий!

Далеко, так далеко, де сонце вітає ранок

Далеко, так далеко, де живе туга

Де твій рот змушує мене сміятися, я щовечора

Коли блукають душі

Важкий, як свинець, такий холодний і сірий

сон лягає на мою голову

Веде мене до того місця в моєму сні

Де в мирі я живу

Де сонце і земля мають силу

Все життя дозволяє процвітати

Я прокидаюся на світанку

У день битви мене тремтить

Незабаром почнуть ворожі кличі

Вбивство ми загинемо

Коли я дивлюсь смерті в очі

Чи побачу я колись там себе...

Далеко, так далеко, де сонце вітає ранок

Далеко, так далеко, де живе туга

Де твій рот змушує мене сміятися, я щовечора

Коли блукають душі