Hexentanz - Schandmaul

Die Sonne brannte auf die Felder,

wo mein Tagwerk ich vollbracht.

Auf meiner Suche nach Quartier,

irre ich nun durch die dunkle Nacht.

Wie ein Zeichen aus der Ferne,

hör ich dumpfen Trommelschlag,

ich sehne mich nach Herd und Wärme

und dem Weib, bei dem ich lag

Verloren in dichten Nebelschwaden,

seh ich von weit die Feuersglut,

ich hör den Schrei der schwarzen Raben,

der Himmel glüht wie rotes Blut.

Der Wald gibt eine Lichtung preis,

wo im fahlen Mondeslicht,

Gestalten tanzen und murmeln leis,

doch die Gesichter seh ich nicht.

«Als Wesen der Nacht sind wir gebannt,

das Tageslicht ich nie gekannt!

Der Zauber soll gebrochen sein,

wir sehen uns im Sonnenschein!»

Im Schutz des Waldes, schleich ich hin,

seh sieben Frauen an diesem Ort,

Wegzulaufen hat keinen Sinn,

verstehe nun ihr Zauberwort.

«Rundherum im Feuerschein,

wollen wir heute zusammen sein,

zu brechen den Fluch, der auf uns liegt,

die Finsternis, die uns umgibt!»

«Als Wesen der Nacht sind wir gebannt,

das Tageslicht ich nie gekannt!

Der Zauber soll gebrochen sein,

wir sehen uns im Sonnenschein!»

Da hebt sich der erste Sonnenstrahl,

vom hellen Tag er Kunde tut.

Die Hexen verschwinden auf einmal,

übrig bleibt nur heiße Glut.

Dort wo der Zauber hat begonnen,

erinnert nur noch Schwefelduft,

an ihre Hoffnung, die zerronnen,

die Leiber aufgelöst in Luft.

«Als Wesen der Nacht sind wir gebannt,

das Tageslicht ich nie gekannt!

Der Zauber soll gebrochen sein,

wir sehen uns im Sonnenschein!»

Сонце прибило поля

де я робив свій день.

У моїх пошуках квартири,

Зараз я блукаю по темній ночі.

Як знак здалеку

Я чую глухі барабанні удари

Я прагну вогнища і тепла

і жінка, з якою я лежав

Загублений в густому тумані,

Я бачу вуглини вогню здалека,

Я чую крик чорного ворона

небо світиться, як червона кров.

Ліс відкриває галявину,

де в блідому місячному сяйві,

фігури тихо танцюють і муркотять,

але я не бачу облич.

«Як створіння ночі ми вигнані,

денного світла я ніколи не знав!

Заклинання буде розірвано

до зустрічі на сонці!»

У притулку лісу я підкрадаюся,

побачити сім жінок у цьому місці,

Немає сенсу тікати

тепер зрозумій її чарівне слово.

«Все навколо в вогні,

чи хочемо ми сьогодні бути разом?

щоб зламати прокляття, що на нас,

темрява, яка нас оточує!»

«Як створіння ночі ми вигнані,

денного світла я ніколи не знав!

Заклинання буде розірвано

до зустрічі на сонці!»

Там перший промінь сонця сходить,

від світлого дня, який робить клієнт.

Відьми раптово зникають

залишилися тільки гарячі вугілля.

Де почалася магія

пам'ятає лише запах сірки,

в їхній надії, що розвалилася,

тіла, розчинені в повітрі.

«Як створіння ночі ми вигнані,

денного світла я ніколи не знав!

Заклинання буде розірвано

до зустрічі на сонці!»