Der junge Sigfrid - Schandmaul

Ein Knabe stand am Wegesrand

vorbei an ihm die Heeresscharen.

In der Sonne blinken grell

die Schwerter, Panzer und Fanfaren.

Groß die Augen, auf der Mund,

zum Hals vor Sehnsucht schlägt das Herz.

«Wann nur, wann kommt meine Stund?»,

denkt er bei sich in tiefem Schmerz.

Er zieht hinaus, geht eigene Wege,

pilgert in die große Stadt.

Der Schmied sein Ziel: «Bau mir ein Schwert,

von dem die Welt zu reden hat!»

«Wovon denn, Knabe, willst du es zahlen?»,

fragt der Schmied und schaut ihn an.

«So lass mich deine Kunst erlernen,

dass ich es mir selber schmieden kann.»

Der Hammer saust nieder und der Amboss erbebt.

Die Funken fliegen und aus der Asche erhebt

sich wie Phönix eine Heldengestalt.

Harrt aus, von dem Jüngling hört ihr schon bald.

Die Jahre ziehen ein ins Land,

der Knabe wird zum jungen Mann.

Längst stark der Arm, er führt den Hammer

besser als es der Meister kann.

Er wagt es schließlich, baut sein Schwert

und wiegt es prüfend in der Hand.

«Ein gutes Schwert!"der Meister nickt.

So zieht er aus ins weite Land.

Der Hammer saust nieder und der Amboss erbebt.

Die Funken fliegen und aus der Asche erhebt

sich wie Phönix eine Heldengestalt.

Harrt aus, von dem Jüngling hört ihr schon bald.

«Von dir wird man noch viel berichten»,

spricht der Schmied, der Abschied naht.

Die Schreiber werden Lieder dichten —

Lobgesang der Heldentat.

Nase hoch, mit festem Schritt —

das große Herz von Fernweh wund

zieht er in die weite Welt,

«Bald schon, bald kommt deine Stund…»

Der Hammer saust nieder und der Amboss erbebt.

Die Funken fliegen und aus der Asche erhebt

sich wie Phönix eine Heldengestalt.

Harrt aus, von dem Jüngling hört ihr schon bald.

Біля дороги стояв хлопець

повз нього господарі.

Яскраво блимає на сонці

мечі, обладунки та фанфари.

Великі очі, відкритий рот

серце б'ється до шиї тугою.

«Коли, коли настане моя година?»,

— думає він про себе в глибокому болю.

Він виходить, йде своєю дорогою,

здійснює паломництво до великого міста.

Мета коваля: «Побудуй мені меч

світ має говорити про це!»

"За що, хлопче, ти хочеш заплатити?",

— питає коваль і дивиться на нього.

«Так дозволь мені навчитися твоєму мистецтву,

що я можу підробити його сам».

Молот падає, а ковадло тремтить.

Іскри летять і встають із попелу

як фенікс героїчна постать.

Почекай, скоро почуєшся від юнака.

Набігають роки

хлопець стає юнаком.

Рука вже давно міцна, вона орудує молотом

краще, ніж може майстер.

Нарешті він наважується, будує свій меч

і зважує його в руці.

«Добрий меч!» — киває майстер.

Тож він вирушає на широку країну.

Молот падає, а ковадло тремтить.

Іскри летять і встають із попелу

як фенікс героїчна постать.

Почекай, скоро почуєшся від юнака.

«Про тебе буде ще багато розповісти»

— каже коваль, наближається прощання.

Письменники писатимуть пісні —

Гімн героїзму.

Нісом вгору, твердим кроком —

велике серце болить від жадоби подорожей

він рухається в широкий світ,

«Скоро, скоро твоя година настане...»

Молот падає, а ковадло тремтить.

Іскри летять і встають із попелу

як фенікс героїчна постать.

Почекай, скоро почуєшся від юнака.