Ладони Парижа - Сати Казанова

Там, где вуалью по стареньким улицам.

Бьет аромат из уютных кафе.

Где сотни парочек мило целуются.

Прячась в тени изумрудных аллей.

Там, где балкончики кружева тонкого.

Свежий багет на двоих пополам.

Я в этот город навеки влюбленная.

Мне оказаться так хочется там.

И каждый раз, закрываю глаза.

Словно я наяву это вижу.

На мокрых улицах после дождя.

Нас обнимают ладони Парижа.

Там, где кораблики, лебеди белые.

И карусель манит светом огней.

Аккордион и улыбки несмелые.

Там оказаться так хочется мне.

Там, где балкончики кружева тонкого.

Свежий багет на двоих пополам.

Я в этот город навеки влюбленная.

Мне оказаться так хочется там.

И каждый раз, закрываю глаза.

Словно я наяву это вижу.

На мокрых улицах после дождя.

Нас обнимают ладони Парижа.

И каждый раз, закрываю глаза.

Словно я наяву это вижу.

На мокрых улицах после дождя.

Нас обнимают ладони Парижа.

Там, де вуаллю старими вулицями.

Б'є аромат із затишних кафе.

Де сотні парачок мило цілуються.

Ховаючись у тіні смарагдових алей.

Там, де балкончики мережива тонкого.

Свіжий багет на двох навпіл.

Я в це місто навіки закохана.

Мені виявитись так хочеться там.

І щоразу, заплющую очі.

Немов я наяву це бачу.

На мокрих вулицях після дощу.

Нас обіймають долоні Парижа.

Там, де кораблики, лебеді білі.

І карусель манить світлом вогнів.

Акордіон та посмішки несміливі.

Там так хочеться мені.

Там, де балкончики мережива тонкого.

Свіжий багет на двох навпіл.

Я в це місто навіки закохана.

Мені виявитись так хочеться там.

І щоразу, заплющую очі.

Немов я наяву це бачу.

На мокрих вулицях після дощу.

Нас обіймають долоні Парижа.

І щоразу, заплющую очі.

Немов я наяву це бачу.

На мокрих вулицях після дощу.

Нас обіймають долоні Парижа.