Urbaine poésie - Rim'K, Grand Corps Malade, TOMA

C’est pas grave, tu sais ma peau n’est pas si fragile

C’est pas grave, c’est pas nos vies qu’on a rendu faciles

C’est pas grave, on sera quand même les princes de la ville

Leur dire «C'est pas grave» à découvert, même en terrain hostile

L’histoire de l’amour et la haine qui co-habitent

J’ai trouvé la formule mathématique pour le bohneur

De la foie plus de l’espoir multiplié par de l’amour et de la sincérité ça

donne beaucoup d’coeur

Tout est grave, rien n’est grave, urbaine poésie

J’ai perdu la maîtrise, j’ai les yeux qui brillent, ma plume est triste

J’suis incompris, si on prie, qu’on partage des sourires des fous rires

C’est comme si j’avais gagné tous les grands prix

Cette impression d'être toujours en retard

D’avoir d’l’agressivité dans le regard

La défaite est un fruit amer, fini le temps des échecs

Les expériences difficiles nous ont toutes éméchés

Toutes les bonnes actions même les plus petites sont bonnes à prendre

Construire pour nos petits nous rendra grands

J’suis dans un combat social, j’ai des pensées spatiales

Je sais c’que c’est d'être seul, et d’avoir les mains sales

J’ai pas d’chance aux jeux, pas d’chance en amour

Y’a pas de roses, ni de bleus

Que du gris en bas des tours mais c’est pas grave

Y’a le monde qui reste sourd et puis qui ferme les yeux

Me tue un peu plus plus chaque jour, mais c’est pas grave

On a pris de drôles de détour, il a fallu faire demi-tour

Y’a comme des bouchons sur la route, mais c’est pas grave

Y’a de l'écorce sur mon coeur, au pire j’espère des jours meilleurs

Au mieux ne plus avoir peur (peur)

J’ai eu les mains liés, une enclume sur le dos, le vent en face

J’connais par coeur nos parcours, y’aura toujours des coups d’crasse

Face aux galères j’suis prévenu, j’me suis construis une armure

Moi j’prends tellement d’recul que j’suis souvent le dos contre le mur

M’apitoyer c’est comme les baggys: c’est pas vraiment mon style !

Et tu m’entendras m’plaindre une fois par année bissextile

J’ai pas l’temps faut qu’j’avance, ça j’l’ai compris depuis le berceau

Il faut qu’je laisse une empreinte, c’est c’que j’viens d’faire sur c’morceau

Все гаразд, ти знаєш, що моя шкіра не така тендітна

Нічого, ми не полегшили наше життя

Гаразд, ми все одно будемо князями міста

Скажіть їм «все добре» на відкритому повітрі, навіть на ворожій місцевості

Історія кохання і ненависті, які співіснують

Я знайшов математичну формулу щастя

Печінка плюс надія, помножена на любов і щирість

віддати багато серця

Все серйозно, нічого серйозного, міська поезія

Я втратив контроль, очі сяють, ручка сумна

Мене неправильно розуміють, якщо ми молимося, що ми ділимося посмішками, хихиканням

Я ніби виграв усі великі призи

Це відчуття постійного запізнення

Щоб у погляді була агресія

Поразка – гіркий плід, минули часи невдач

Важкі переживання змусили нас усіх напідпити

Усі добрі справи, навіть найменші, добре робити

Будівля для наших маленьких зробить нас великими

Я в соціальній бійці, у мене просторові думки

Я знаю, що таке бути на самоті і мати брудні руки

Не щастить мені в іграх, не щастить у коханні

Немає ні рожевого, ні блакитного

Тільки сірий у нижній частині веж, але це нормально

Є світ, який залишається глухим, а потім закриває очі

Щодня мене вбиває все більше, але це нормально

Ми пройшли кілька кумедних обхідних шляхів, довелося розвернутися

На дорозі бувають затори, але це нормально

У мене на серці кора, в гіршому я сподіваюся на кращі дні

Краще не боятися (боїться)

У мене зв’язані руки, ковадло на спині, вітер в обличчя

Я знаю наші стежки напам’ять, завжди буде бруд

Зіткнувшись з галерами, мене попередили, я побудував собі обладунок

Я роблю такий крок назад, що часто впираюся спиною до стіни

Шкода – це як мішки: це не в моєму стилі!

І ви почуєте, як я скаржусь раз у високосний рік

Не встигаю, треба рухатися далі, я зрозумів це з колиски

Я повинен залишити слід, це те, що я щойно зробив на цьому творі